Якби не ця війна з росією, з цим цинічним і безжальним ворогом, – доля 32-річного Олександра була б інакшою. Він мав попереду ціле життя, неймовірно гарне життя. Стільки всього ще міг зробити, стільки всього ще прожити... Але… Сьогодні, 29 серпня, минають перші роковини від дня загибелі мужнього воїна.
Олександр Ігорович Миськов народився 6 лютого 1991 р. в с. Мальчівці Вінницької обл. Жмеринського району. В 2005 році закінчив Мальчовецьку загальноосвітню школу. Був дуже старанним і добрим хлопцем. Після закінчення школи вступив до Вінницького училища №1 і освоїв професію токаря. У 15 років залишився без батька.
За своєю професією Олександру не довелось працювати. Після закінчення училища переїхав у м. Київ і працював на будівництві.
З дитинства хотів служити в армії, але стан здоров’я не дозволив цього зробити. Олександр був дуже доброю і чесною людиною, мріяв про сімʼю та дітей.
У лютому 2022 року життя перевернулося з ніг на голову. В день, коли почалось повномасштабне вторгнення, Олександр зібрав речі і приїхав до батьківського дому, а наступного дня вже був у військкоматі. Пройшов комісію і вступив до війська. Служив у 14 бригаді Національної гвардії «Червона калина».
29 серпня 2023 солдат, помічник гранатометника 1 відділення 1 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення 1 батальйону Олександр Миськов під час ведення бойових дій с. Роботине Запоріжської обл. загинув.
Він був на передовій від самого початку повномасштабної війни, стояв пліч-о-пліч зі своїми побратимами, щодня ризикуючи своїм життям. Гаряче серце воїна билося заради України, і він не шкодував сил, щоб боронити українську землю від російського ворога. Та рік тому життя Олександра обірвалося. Ця втрата стала величезним болем для всіх, хто знав і любив його.
Так, гаряче серце воїна перестало битися, проте його дух і відвага залишаються з нами назавжди.
Вічна пам'ять та слава Герою!
