Війна ніколи і нікому не приносила щастя, адже вона завжди забирає набагато більше, ніж приносить навіть переможцю. Але всерівно всю історію людства знаходяться народи, які не можуть без воєн, вони нападають на інших, приносячи розруху, страх, горе та пустку в людських душах. Нелюди, які ступають на чужу землю, стають у бій зазвичай з тими, хто ніколи б і не думав про те, що доведеться брати зброю і ставати з нею проти іншої людської істоти. Таким мирним українцем, якому довелося взяти в руки зброю був і Віталій Черниш. На жаль, він вже ніколи не повернеться додому.
Про його життя пише Барська міська рада.
Віталій Олександрович Черниш народився 30 травня 1981 року в м. Бар, де й пройшли його дитячі та шкільні роки, де промайнуло все його життя. Мав молодшого брата Сергія. Мати Галина Вікторівна працювала на Барському підприємстві УТОС, має інвалідність по зору. Батька родина втратила в 2007 році. Закінчивши місцеву школу №2, вступив до Барського автодорожнього технікуму на спеціальність «Автомеханік». Віталій полюбляв спорт, професійно займався кікбоксингом. Після закінчення навчання довгий час працював на Барському машинобудівному заводі. У вільний час займався ремонтними роботами.
В 2005 році одружився з коханою Наталею, з якою познайомився під час одних із змагань з кікбоксингу. Згодом у пари народилось двоє гарних синів, яких люблячі батьки назвали Ванею та Андрієм.
Віталій був завзятим трударем. Ніколи ні перед чим не зупинявся, впевнено і рішуче йшов до поставленої мети. Придбав для своєї родини дім і посадив навколо нього виноград. Обробляв землю, доглядав за господарством. Захоплювався історією.
Наш Герой був люблячим чоловіком і турботливим татом. Пишався своїми синами-соколятами. Родина, її добробут завжди були у Віталія на першому місці. Він по життю був щирою, доброю, порядною людиною, був готовий допомогти навіть незнайомцям, а знайомим – і поготів.
Тож, коли Ненька-Україна покликала на допомогу своїх вірних синів і дочок, Віталій, не зволікаючи, зібрав необхідні речі і зі словами: «Я ховатись не буду. Я не хочу, щоб ворог прийшов до мого дому і зробив те саме, що у Бучі» пішов захищати Батьківщину.
Він хотів бути у десантно-штурмових військах. Так і сталось - потрапив саме до них. З червня 2022 року наш Герой протистояв російському злу. Був солдатом, водієм зенітно-ракетного взводу 4 аеромобільного батальйону в/ч А4350 з позивним «Бармен». Був дуже хоробрим Воїном і надійним побратимом. Віталій, можна сказати, був «світлом» і захищав нас від російської темряви.
Півтора роки виснажливих боїв на найгарячіших напрямках, короткі рідкі зустрічі з рідними і незгасаюча віра в Перемогу. Часто, ризикуючи життям, вивозив із поля бою на своєму БТРі поранених і загиблих побратимів. Але в якусь мить усе згасло: і ратні будні, і мрії, і саме життя. 27 грудня 2023 року під час ведення бойових дій в н.п. Мар’їнка Донецької обл. Віталій Черниш героїчно загинув.
Указом Президента України Віталій Черниш нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Віталій був справжнім Героєм, який мужньо стояв на захисті нашої країни. Його відвага і відданість є прикладом для нас усіх. Він пішов на передову, несучи в собі найкращі якості справжнього Патріота. Пам'ять про нього і його дух залишаться з нами назавжди.
Вічна пам'ять і слава Віталію Чернишу, Українському Воїну!
