В Барі на території ліцею №1 відбулося урочисте, але водночас болісне відкриття меморіальної дошки нашому Герою – Олександру Ляхновичу, який загинув на війні захищаючи Україну і кожного з нас. Про це повідомляє Барська міська рада.
Він був не просто воїном. Він був сином, другом, побратимом, людиною з великим серцем і незламною волею.
Його життя – це приклад справжньої мужності, самопожертви та любові до рідної землі.
Син своєї землі, Захисник, старший розвідник-снайпер Олександр Володимирович Ляхнович, загинув 9 березня 2023 року біля н.п. Водяне Донецької області.
Олександр народився 17 жовтня 1997 року в м.Бар. Був чудовий сонячний день і, здавалося, що це віщує дитині гарну й щасливу долю.
У 2004 році пішов у 1 клас Барської школи №1. Його цікавило абсолютно все: і пригоди трьох мушкетерів, про які йому розповідав дідусь, і город, куди він їздив з бабусею, і техніка, особливо комп’ютери.
У 2012 році вступив до 10 класу ліцею для обдарованої молоді при Барському гуманітарно-педагогічному коледжі, який закінчив у 2014 році.
З навчальних дисциплін йому особливо були до душі математика, фізика та інформатика. І тому він вирішив вступати до Хмельницького національного університету на спеціальність «Комп’ютерні науки».
Потім була служба вармії в 28 бригаді, робота в Польщі, перспективи й плани на майбутнє, які зруйнувало 24 лютого.
Напочатку повномасштабного вторгнення Олександр був на роботі в Польщі – і відразу почав збиратись додому. Рідним поставив категоричний ультиматум: хочете ви чи ні, але я повертаюсь і йду на війну.
7 березня 2022 року Олександр Ляхнович став на шлях Воїна. Спочатку було навчання на Яворівському полігоні, по якому 13 березня ворог наніс страшний ракетний удар. Загинуло більш, ніж 50 військовослужбовців, але Сашка майже не зачепило.
При розподілі Олександр обрав для себе шлях розвідника в 53 ОМбр. За рік служби багато біди довелося побачити Воїну: це й оборона Вугледара, і нічні виходи за лінію фронту (за час служби їх було до 40), і Бахмут, і Авдіївка. Про Бахмут він так написав усвоєму інстаграм: «Якщо існує пекло на землі, то, повірте, це десь біля Бахмута».
Були й контузії, і пораненнявід термобаричної зброї, 1,5 місяці лікування – і знову фронт.
2 січня 2023 року Олександр востаннє поїхав до своїх хлопців, щоб повернутися додому вже на щиті.
Як говорять побратими, він прожив 5 життів у той час, коли цивільна людина проживає одне. Мріяв стати Героєм України, збити ворожий літак чи гвинтокрил. Опановував різні види зброї, але найбільше йому подобалося бути снайпером. А ще мріяв стати кадровим військовим, як його батько, дідусь та прадідусь.
Отримав медаль «Захисник радної землі» за вивід групи з оточення.
Востаннє рідні почули його голос 8 березня, коли перед виходом на позиції зателефонував і привітав жінок родини зі святом. Востаннє вони почули, як він їх сильно любить, і востаннє вони змогли йому сказати те саме.
Цей меморіал – це не просто пам’ятний знак. Це наш обов’язок – зберігати пам’ять, передавати її далі, з покоління в покоління.
Бо Герої живуть у наших серцях, у наших молитвах, у наших вчинках.
Вічна пам'ять та слава Герою!
