Минає річниця пам'яті захисника та Героя Андрія Юзвенка, солдата, номера обслуги механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону в/ч А4741, позивний «Юзік».
Народився Андрій 26 червня 1994 року в місті Бар. Добрий, працьовитий і щирий хлопець. Він виріс у багатодітній родині: батько Микола працював слюсарем на Барському машинобудівному заводі, мати Наталія була з дітьми вдома. Разом із Андрієм підростали старша сестра Ольга, молодша Вікторія та брат Артем. Маленький Андрійко пішов до першого класу місцевої школи №2, навчання давалося нелегко, та мати завжди підтримувала й допомагала. У 2009 році він закінчив 9 класів і вступив до професійного училища №8, де здобув спеціальність маляра-штукатура. Проте працювати йому доводилося на різних роботах, і Андрій не цурався жодної праці.
У 2016 році влаштувався вантажником у «Хлібну країну», а згодом став на процес випікання хліба. Він був тим, на кого можна було покластися — безвідмовний і працьовитий. Удома допомагав усюди: на кухні, в городі, біля хати. У ньому не було злості чи образи, лише тиха доброта й любов до близьких. Особливо до своїх племінників Назарчика й Софії, яких завжди просив показати під час відеодзвінків. Він любив дітей, любив рибалку, мріяв здати на права, а найбільше — створити власну родину.
Через стан здоров’я Андрій свого часу не служив в армії. Та коли у лютому 2023 року отримав повістку, пройшов медичну комісію і його визнали придатним до служби під час воєнного стану. 5 березня він присягнув на вірність Україні й народу. З того часу Андрій учився всьому: як правильно вдягатися, стріляти, діяти в бою. У його блокноті, що повернули рідним після загибелі, залишилися записи, як він день за днем опановував нові вміння. Він став провідником і виводив невеликі групи, пройшов курси дронщика, але залишився поруч із побратимами — бо не міг інакше. Спочатку його поставили в охорону, адже був обмежено придатним, та згодом він уже стояв у бойовому строю на рівних.
Зиму 2023–2024 року Андрій провів на Харківському напрямку. Холодні окопи, постійна небезпека, дні й ночі «на нулі» загартували його характер. А вже на початку літа 2024-го він разом з новою частиною був перекинутий у Часів Яр на Донецькому напрямку. Там точилися особливо важкі бої, під час яких Андрій двічі отримував контузії. Серпень став найважчим — хлопці по два тижні не залишали позицій, і через постійне навантаження у нього почалися проблеми зі спиною. Але навіть тоді він говорив рідним: «Ми мусимо воювати, бо якщо вони прийдуть, у нас уже нічого не буде». Це була його правда, його вибір і його мужність.
19 вересня 2024 року життя Андрія обірвалося в Часовому Яру, Бахмутського району Донецької області. Він загинув від удару ворожого FPV-дрона. Йому було лише 30.
Андрій назавжди залишиться в пам’яті добрим і світлим. Хлопцем, який любив життя, мріяв про просте людське щастя, допомагав усім без винятку й умів цінувати кожну хвилину поруч із близькими. Його ім’я буде жити в серцях рідних, побратимів і земляків як символ мужності, Вічна відданості та любові до України.
Вічна пам'ять та слава Герою!
