Минає рік з дня загибелі нашого захисника та Героя Ігоря Рожка, який загинув 13 вересня 2024 року, захищаючи кожного за нас.
Ігор Андрійович Рожко, солдат, навідник аеромобільного відділення аеромобільного взводу аеромобільної роти 3 аеромобільного батальйону військової частини А4355. Позивний «Нептун».
Народився 31 грудня 1994 року у селі Новоберислав на Херсонщині, в родині простих і працьовитих людей. Мати, Ірина Олександрівна, носила пошту в рідному селі, батько, Андрій Вікторович, працював трактористом. Ігор зростав у багатодітній сім’ї, поруч із братами Олегом та Олександром і сестрою Ольгою. Дитинство його було сповнене сільських турбот, теплих родинних вечорів та безмежних мрій.
Закінчивши дев’ять класів Новобериславської школи, він продовжив навчання у Новокаховському приладобудівному технікумі, де здобув кваліфікацію техніка з обчислювальної техніки. Але серце Ігоря завжди тягнулося до практичної роботи – до автомобілів, до металу й інструментів. Він працював слюсарем на СТО, мріяв про власну майстерню, і навіть знайшов для неї приміщення.
Він умів не лише ремонтувати, а й творити. Малював, майстрував, знаходив натхнення в простих речах. Його руки були сильними, але водночас дуже лагідними – саме цими руками він змайстрував для своїх дітей майданчик, щоб вони мали місце для сміху й гри.
У 2017 році Ігор одружився зі своєю коханою Юлією. Їхні історії життя були переплетені ще з дитинства – вони обоє родом із одного села. Разом вони виховували двох діточок – сина Данила та донечку Уляну. Для своїх дітей він був не просто татом, а справжнім другом: умів гратися, навчати, бути поруч у будь-яку хвилину. Він був чоловіком, який умів любити щиро й беззастережно, який ставив сім’ю понад усе.
Ігор мав дивовижну рису – завжди й усюди залишатися людиною. Його доброта та відкритість розтоплювали будь-які серця. У Барі, де його сім’я жила лише три роки, він устиг стати близьким для багатьох. Усі знали його як людину, яка ніколи не відмовить у допомозі, завжди знайде слово підтримки. І це підтвердив день його поховання – людей прийшло так багато, що місто ніби зупинилося, аби вшанувати його пам’ять.
Коли почалася повномасштабна війна, Ігор, як і багато батьків, перш за все дбав про безпеку своїх дітей. Але водночас він не міг стояти осторонь, коли країна знову потребувала захисників. У серпні 2024 року він став до лав Збройних Сил України. Його шлях воїна був коротким – усього кілька тижнів. Він швидко пройшов навчання, склав присягу, а вже у вересні був на фронті, на Харківщині. Побратими запам’ятали його як щирого й мужнього бійця з позивним «Нептун».
13 вересня 2024 року, виконуючи бойове завдання на Куп’янському напрямку поблизу села Берестове, Ігор загинув. Йому було лише 29. Його війна тривала мало, та подвиг його – вічний. Бо геройство вимірюється не часом, а серцем. Він пішов у бій не за нагороди, а щоб діти могли жити у вільній країні, щоб дружина могла бачити мирне небо, щоб рідне село й уся Україна мали право на життя.
Ігоря Рожка нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. Та найбільша нагорода – це пам’ять у серцях його близьких і всіх, хто знав цю світлу людину.
Вічна пам'ять та слава Герою!
