Барчанка Юлія Зарічна уже п’ятнадцять років присвячує себе мистецтву вишивки. За освітою — економіст, мама двох хлопчиків, вона встигає поєднувати основну роботу, виховання дітей і улюблену справу, яку називає «душевним відпочинком і способом зберегти пам’ять про рід».
— Почала вишивати ще у шкільні роки. Надихнула мене бабуся Ганна — вона завжди вишивала, — розповідає Юлія. — А ще запам’яталася місцева вишивальниця Марія Руднікова, до якої ми з бабусею ходили в гості. У неї все було розшите — килими, картини, скатертини. У селі й досі зберігаються її вишиті роботи.
Серйозно Юлія взялася за вишивку близько п’ятнадцяти років тому, після курсу професійної вишивки у Ганни Гикавчук. З того часу, каже, «понесло».
Спершу були картини — їх вона вишила понад пів сотні й більшість подарувала близьким. Потім з’явилися рушники та скатертини. Саме тоді майстриня почала цікавитися символікою вишивки — які знаки мають оберегове значення, що означають кольори, як у візерунках зашифровані побажання добра, сили чи любові.
— Я перечитала чимало книжок, серед перших були праці Люби Гавур про українську вишивку. Там зрозуміла, що в кожному орнаменті є закодована інформація — це ніби мова наших предків, — каже Юлія.
Згодом до її майстерності почали звертатися із замовленнями — на свята, весілля, подарунки. А коли в соцмережах познайомилася з Іванною Сіверською, яка запропонувала спробувати вишивати сорочки. І відтоді це стало головним напрямком її творчості.
— Вишиваю тільки на льоні, без розмітки, нитками муліне. Люблю хрестик і мережку. Це філігранна робота: треба терпіння, уважність і любов. Якщо помилишся хоч на один хрестик — малюнок уже «ламається», — ділиться майстриня.
Її роботи привернули увагу львівської приватної фірми, яка попросила Юлію створити зразок. Той сподобався, і співпраця триває вже близько трьох років. Замовлення надходять навіть із-за кордону — українські сорочки з Бару носять у Канаді, серед українців діаспори.
— Кажуть, за наші сорочки там просто «б’ються», — усміхається Юлія. — Бо це ручна робота, у кожній — енергія, частинка душі.
Під час повномасштабного вторгнення Юлія, як і багато майстрів, долучилася до допомоги військовим — вишивала шеврони для захисників, які передавали на фронт.
— Тоді кожен стібок здавався молитвою, — зізнається майстриня.
Зараз вона продовжує вишивати на замовлення — сорочки, рушники, скатертини. Одна сорочка може зайняти від трьох до шести місяців роботи, адже кожна деталь потребує уважності та точності.
Для Юлії Зарічної вишивка — не просто ремесло. Це шлях передавання кодової інформації, спосіб зберегти традиції та залишити частинку любові в кожному візерунку.
