Минула річниця загиблі нашого захисника та Героя Дмитра Шаповала, позивний «Демон». Про його життя пише Барська міська рада. Старший розвідник 131-го окремого розвідувального батальйону імені полковника Євгена Коновальця, народився 25 серпня 1998 року в селі Шпирки Вінницької області, Барського району, де і провів своє дитинство. Закінчив Новодністровський військовий ліцей та Вінницьке вище професійне училище Департаменту поліції охорони. Палко любив свою родину, друзів, рідну землю.
Дмитро мав старшу сестру Юлію. Був допитливим і добрим хлопчиком, завжди готовий прийти на допомогу. Від самого дитинства Дмитро випромінював доброту, був завжди усміхнений і готовий підтримати тих, хто потребував допомоги. Він любив ловити рибу на річці, грати у футбол та часто брав участь у змаганнях з футболу. Також захоплювався кікбоксингом.
Спогад матері про Дмитра: "Дмитро був моєю гордістю, моєю підтримкою, моєю душею. З самого дитинства він був особливим: добрим, щирим, сильним духом. Я завжди знала, що мій син виросте справжнім чоловіком, який буде любити, захищати та берегти. Але ніколи не думала, що його життя обірветься так рано. Пам'ятаю його зовсім маленьким хлопчиком — він завжди хотів усе знати, все спробувати. Коли вчився ходити, падав, сміявся і знову підводився — таким він і залишився на все життя. Він ніколи не здавався, ніколи не опускав рук. Він завжди піклувався про мене, про рідних. Я живу з пам'яттю про нього, з любов'ю до нього. Він назавжди залишиться моїм хлопчиком, моїм сильним, добрим, незламним Дмитром. І поки я живу, він теж житиме — в моєму серці, у моїх думках. "Вічна пам’ять тобі, сину… Я люблю тебе".
До 6 класу Дмитро навчався в школі села Гайове, а з 6 по 8 клас — у 4-й школі міста Бар. Після цього вступив до Новодністровського військового ліцею з військово-фізичною підготовкою, де навчався до 2015 року. Однокласники Дмитра згадують його як доброго, хороброго та відповідального хлопця.
Спогад його однокласника: «Я щиро любив Дмитра — ми завжди добре ладнали й були хорошими друзями. Пригадую як, у восьмому класі, коли ми тільки з’їхалися на перший курс у ліцеї, він допоміг мені пришити нашивки, бо я сам не вмів цього зробити. Так ми й познайомилися — він став першою людиною, з якою я потоваришував там. Мама завжди готувала йому бутерброди після вихідних, і Дмитро завжди ділився ними зі мною. Він був неймовірно доброю людиною. Дуже важко прийняти, що його більше немає…» (Влад Грохольський, однокласник).
Після закінчення ліцею Дмитро вступив на заочну форму навчання до Вінницького вищого професійного училища Департаменту поліції охорони на спеціальність «Правоохоронна діяльність», де у 2019 році здобув кваліфікацію фахівця з організації майнової та особистої безпеки. До повномасштабного вторгнення жив та працював у Вінниці, старшим охоронником в магазині «АТБ».
Для Дмитра сім’я була найціннішим у житті. Він завжди знаходив час для близьких, навіть коли був зайнятий. Ніколи не забував привітати рідних зі святами, навіть коли був на фронті. Він був тим, хто міг підтримати словом і ділом, знайти потрібні слова у важку хвилину.
Спогад сестри про Дмитра: «Дмитро був не просто моїм братом — він був моїм найкращим другом, моїм захисником, людиною, яка завжди була поруч, коли це було потрібно. Ми разом пережили багато щасливих моментів, і навіть коли життя розкидало нас у різні сторони, він завжди залишався тим, хто підтримував мене у всьому. Я пам’ятаю, як у дитинстві ми часто гуляли разом — він завжди водив мене на різні «пригоди»: то будували халабуди, то тікали на річку ловити рибу, то каталися на велосипедах до пізнього вечора. Він завжди був тим, хто вигадував щось нове, і я знала: якщо поруч брат, мені нічого не страшно. Я знаю, що мій брат завжди поруч, що він береже мене, нашу сім’ю, своїх побратимів. Він не зник, а просто став світлом, яке ніколи не згасне в наших серцях. Дімчик, я завжди буду тебе любити. Ти був і залишаєшся моїм молодшим братом, моєю підтримкою і гордістю».
Дружба теж займала особливе місце в житті Дмитра. Його друзі кажуть, що Дмитро був людиною, на яку завжди можна покластися. Він ніколи не залишав товаришів у біді, а його почуття гумору допомагало навіть у найскладніші моменти.
Повномасштабна війна
Влітку 2023 року Дмитро добровільно підписав контракт та вступив до лав Збройних сил України, до 131-го окремого розвідувального батальйону імені полковника Євгена Коновальця. Для нього це було не просто рішення, а покликання — він вірив, що повинен захищати свою країну, свою сім'ю, своїх друзів.
Дмитро проходив навчання в Англії, де здобув цінний досвід та багато нових друзів. Воював у Донецькій, Харківській, Запорізький областях. Його шляхи пролягали через населені пункти Кислівка, Піщане, Стельмахівка, Куп’янськ, Лиман перший та багато інших.
26 листопада 2024 року при виконанні бойового завдання в Запорізькій області, в населеному пункті Новодарівка, прикривши побратимів, Дмитро героїчно загинув. Його мужність і самовідданість були відзначені нагородами: Орденом «За мужність» III ступеня та Хрестом Розвідника.
Вічна пам’ять тобі, Дмитре. Твої побратими ніколи тебе не забудуть. Сім'я, рідні, друзі та побратими завжди пам'ятатимуть Дмитра як того, хто любив життя, любив людей і завжди стояв за них до кінця.
Вічна пам'ять та слава Герою!
