Коли 24 лютого 2022 року Тетяна Артюхова разом із родиною залишала дім у передмісті Києва, її не полишала одна думка: «Невже це все? Невже так закінчиться моє життя, а я ще навіть не почала рухатися до мрії?». Історію Тетяни розповіла Мар’яна Махан на сайті "Жмеринка онлайн".
Родина виїжджала через небезпечну ситуацію поблизу Вишгорода. Дорога до Києва пролягала через зону активних бойових дій. Рішення було швидким — їхати до Бару, де живе мама Тетяни і де минуло її дитинство. Так тимчасовий прихисток поступово став новим, але водночас знайомим домом.
Бар не був для неї чужим містом — родина часто приїжджала сюди раніше. Школа, ринок, пошта, знайомі вулиці залишалися впізнаваними. Втім, перші півтора року були непростими.
У передмісті Києва родина щойно придбала власне житло і почала його облаштовувати. Звикнути до думки, що повернутися поки не можна, було складно. З часом життя почало налагоджуватися: з’явилися нові знайомства, клієнти, учасниці майстер-класів.
Фото з архіву Тетяни Артюхової
До війни Тетяна працювала у сфері гідроенергетики — займалася реконструкцією гідрогенераторів та електрообладнання. Вона є кандидатом технічних наук. І, як виявилося, між наукою і творчістю більше спільного, ніж може здатися.
«Коли я вперше навчалася вишивати кольє, навіть не уявляла, скільки тут технічних складових: технічне завдання, розрахунок матеріалів за ескізом, створення технічної карти, щоб виріб можна було повторити, підрахунок собівартості».
За словами майстрині, навіть композиція і колористика мають певні математичні закономірності. «Я навіть можу сказати, що математизую вишивку».
Творчість, яка почалася з кількох пакетиків бісеру
Ще у 5–6 класі Тетяна навчилася вишивати хрестиком і навіть створювала рушники для себе та сестер на весілля. Деякі речі вручну вона почала шити ще в аспірантурі. Тоді створила пальто зі штучного хутра без швейної машинки.
Після одруження чоловік подарував їй швейну машинку, і вона почала вчитися професійній обробці одягу за відео з інтернету.
Після народження дітей часу на себе майже не залишалося. Тоді вона випадково побачила сережки з бісеру. Здалося, що це можна робити швидко — навіть на вулиці, поки донечка спить.
«Я купила кілька пакетиків бісеру і плела на вулиці, поки доня спала».
Восени 2021 року Тетяна придбала своє перше навчання з вишивки прикрас. А в січні 2022 року — курс із ведення Instagram, який мав розпочатися 25 лютого. Та вже наступного дня почалася війна.
«Думаю, саме тоді творчість перестала бути просто хобі».
Матеріали — як мова прикрас
У своїх роботах Тетяна використовує різні матеріали: канітель, трунцал, лелітки, намистини, кристали, річкові перлини, ланцюжки, склярус, натуральну та екошкіру. Якщо працює з бісером — обирає японський Miyuki Delica.
«Плетені прикраси мені не дуже сподобалося робити. Я люблю саме шити. Як кажуть майстрині: підсівши на бісерну голку, злізти з неї майже неможливо».
Створення однієї прикраси може займати від чотирьох до чотирнадцяти годин вишивки, не враховуючи часу на пошук матеріалів, експерименти та обробку виробу.
Натхнення і сенси
Для Тетяни вишивка сьогодні — це спосіб відпочити і відволіктися від новин.
«Я можу генерувати ідеї з будь-чого. У день може бути сотня ідей. І вони іноді навіть заважають — хочеться сфокусуватися на одній».
Багато прикрас народжуються з особистих відчуттів або у взаємодії із замовницями.
«Кожна прикраса має свою історію. Але іноді прикраса — це просто прикраса, і вже власниця наділяє її сенсами».
Підтримка родини
Чоловік підтримує творчість Тетяни. Мама — її перша шанувальниця. У неї навіть більша колекція прикрас, ніж у самої майстрині.
Любов до рукоділля також прийшла з родини. Мама вміє в’язати, вишивати, шити і малювати. Саме вона привела доньку на гурток вишивки хрестиком, де Тетяна навчилася створювати свої перші роботи.
Особливою для майстрині стала її перша вишита прикраса — кольє, створене під час навчання. Тоді вона була єдиною новачкою серед учасниць і навіть не знала назв матеріалів.
У фіналі навчання власниця магазину кристалів віддала свій приз саме Тетяні.
«Для мене це стало сильним поштовхом продовжувати».
Історія, яка вразила
Одну з найбільш емоційних історій Тетяна пережила під час благодійного майстер-класу у 2025 році. Учасниці вишивали брошки-сердечка. Одна жінка розповіла, що її син перебуває у полоні.
Тоді на картонній основі, яка вклеюється всередину прикраси, вона написала послання: «Обмін всіх на всіх».
Наступного дня жінка завершила брошку вдома. А ще через день дізналася, що її сина обміняли.
«Я не знаю, чи брошка щось вирішила. Але історія дуже дивовижна».
Тетяна проводить майстер-класи з вишивки прикрас. Каже, найважливіше для неї — атмосфера
«Я вірю в людей. Кожна людина здатна на все, що завгодно. Потрібен просто час».
На заняття приходять і діти, і дорослі. Часто це родини військових або переселенців.
«Якщо я можу дати їм кілька годин спокою, творчості й відчуття опори — це вже має сенс».
Вона додає, що творчість підтримувала її від початку війни, тому захотіла поділитися цими знаннями з іншими людьми. Ще в аспірантурі Тетяна викладала в університеті, і цей досвід також став у пригоді.
Найбільше Тетяна хоче проводити більше живих майстер-класів у Барі. Вона переконана, що коли людина приходить на заняття, то обов’язково завершує свою роботу.
А ще має мрію — створювати сукні з кутюрною вишивкою.
Минулого року вона завершила навчання з вишивки люневільським гачком і планує розвиватися у вишивці на одязі.
«Якщо описати мій новий етап життя трьома словами — це мрія, майстерність і кутюр».
І додає з усмішкою:
«От тільки б знайти ще трохи більше годин у добі, щоб усе реалізувати».
