Минає річниця з дня загибелі захисника та Героя Олега Фурмана. Молодший сержант, оператор відділення безпілотних авіаційних комплексів 1 взводу безпілотних авіаційних комплексів 2 механізованого батальйону в/ч А0998. Позивний «БАР». Про його життя пише Барська міська рада.
Олег Фурман народився 23 жовтня 1980 року в селі Володіївці Барського району Вінницької області. Його дитячі роки розпочалися в селі Шипинки. Там хлопчик відвідував дитячий садок. Згодом життєві обставини родини змінилися, і мама разом із синами Олегом та Віталієм переїхала до Грузії. Саме там Олег пішов до першого класу та успішно закінчив перші два роки навчання. Згодом родина повернулася на рідне Поділля та оселилася в селі Міжлісся. Олег продовжив здобувати освіту і закінчив дев'ять класів у Войнашівській школі. Після цього юнак вступив до Кузьминецького професійного училища, де опанував фах тракториста.
У селі Міжлісся родина Олега поповнилася, адже у нього народилися молодший брат Максим та сестричка Діана. Олег дуже рано змужнів і став справжньою опорою для своєї матері. Поки мама працювала, він брав на себе всі домашні турботи, допомагав по господарству, самостійно готував їжу та дбайливо доглядав за молодшими братами й сестрою.
З дитячих років він виховував у собі характер сильного, відповідального та турботливого чоловіка. Після завершення навчання в училищі, Олега призвали на строкову службу до лав прикордонних військ, де він чесно охороняв державні рубежі.
Після демобілізації Олег зустрів свою першу дружину Тетяну. У 2006 році вони одружилися, і незабаром у них народилися прекрасний син Дмитро. Олег безмежно любив свого хлопчика, кожну вільну хвилину намагався присвятити родині, гуляючи з маленьким сином у парку та даруючи йому всю свою батьківську ніжність. Проте життєві стежки подружжя згодом розійшлося. Коли синові було близько восьми років, Олег повернувся до села Міжлісся.
Олег завжди мав власні тверді принципи, прагнув чистоти, порядку в усьому та цінував самостійність. Бажаючи самотужки будувати свою долю, він прийняв рішення переїхати до Вінниці, де розпочав новий важливий етап свого життя. Саме там у 2017 році доля подарувала йому зустріч із коханою Наталею, яка стала його другою дружиною та справжньою опорою.
Наприкінці 2019 року Олег разом із братом Наталі Миколою прийняв тверде чоловіче рішення присвятити себе військовій службі. Чоловіки підписали контракт у військкоматі міста Підволочиськ Тернопільської області та вирушили до військової частини в місті Теребовля. Наталя дуже хотіла бути поруч і навіть планувала також піти на службу, проте через початок пандемії коронавірусу цим планам не судилося здійснитися. Певний час вона чекала на чоловіка на його малій батьківщині, згодом орендувала житло в Барі, а потім переїхала до власного будинку в Київській області. Проте розлука лише зміцнила їхні почуття. Одразу після чергової відпустки у 2020 році Олег забрав кохану дружину до міста Теребовля, де вони орендували квартиру і жили в повній гармонії та любові.
З початком повномасштабного вторгнення життя подружжю довелося будувати з чистого аркуша. Спільними зусиллями, виключно власною працею вони придбали гарний будинок у селі Митки Жмеринського району, мріючи про мирне та затишне майбутнє в ньому. Проте затишком власної оселі Олегу насолодитися майже не довелося, адже він безперервно перебував на передовій.
Військовий шлях Олега був прикладом високого професіоналізму та мужності. Почавши службу у 2020 році стрільцем у 44 артилерійській бригаді, він постійно вдосконалював свої навички. У червні 2022 року пройшов навчання в Естонії та став командиром гармати. Згодом перевівся до 24 бригади, де служив номером обслуги, потім навчався у Старичах на командира мінометного розрахунку, а у 2024 році обійняв посаду командира відділення. Того ж року Олег успішно пройшов навчання в Києві на оператора безпілотних авіаційних комплексів. З перших днів повномасштабної війни він боронив Київ, Бучу, Ірпінь, Іванків, воював на Запорізькому напрямку, захищав Авдіївку, Бахмут та Костянтинівку. За свої успіхи у навчанні та бойові заслуги воїн неодноразово отримував почесні грамоти та нагороди.
Для своїх побратимів Олег був не просто командиром, а справжнім батьком, який завжди дбав про кожного бійця.
Усі ці роки головним джерелом сили, підтримки та тепла для Олега була його дружина Наталя, яка супроводжувала його під час усіх навчань та їздила до нього навіть на буремний Схід, щоб побути разом бодай кілька днів.
Остання зустріч подружжя відбулася 11 липня 2025 року. Вже 15 липня Олег вирушив на бойову позицію. 18 липня 2025 року під час виконання складного бойового завдання військовий автомобіль, у якому перебував Олег разом із побратимами, потрапив під запеклий ворожий авіаудар. Олег та водій Юрій прийняли основну силу удару на себе, врятувавши життя двом товаришам, які сиділи позаду. Проявивши неймовірну силу волі, Олег зумів вибратися з охопленого полум'ям автомобіля, але отримав надзвичайно важкі опіки тіла. О п'ятнадцятій годині тридцять хвилин того ж дня серце відважного воїна не витримало колосального болю та напруги. Йому назавжди залишилося сорок чотири роки.
Вічна пам'ять та слава Герою!
