Чи можна виправдати Маню після всього, що сталося з нею? Чи заслуговує на підтримку Хома, який відгородився від людей і власних почуттів? А можливо, співчувати не варто жодному з них?
Новела Івана Франка «Сойчине крило» викликала в учасників барського книжкового клубу суперечливі почуття. Хтось став на бік головної героїні, хтось підтримав героя, а дехто вирішив, що обоє самі відповідальні за свої рішення та їхні наслідки.
Зустріч присвятили 170-річчю від дня народження Івана Франка, яке відзначають 27 серпня. Тому для чергового обговорення обрали один із його найвідоміших психологічних творів.
Хоча «Сойчине крило» - невелика за обсягом новела, короткою розмова про неї не вийшла. Понад десять учасників клубу, серед яких були як постійні читачі, так і нові гості, жваво сперечалися про кохання, відповідальність, образу, прощення та право людини почати все спочатку.
Двадцять гривень за Маню чи Хому
На початку зустрічі засновниця та модераторка книжкового клубу Ірина Стороженко запропонувала учасникам символічне голосування. Для цього використали 20-гривневі купюри, на яких зображений Іван Франко.
Присутні мали покласти купюру в одну з банок залежно від того, кого підтримують після прочитання новели. Одні віддали свій голос за Маню, інші - за Хому. Була й окрема позиція для тих, хто не захотів ставати на бік жодного з героїв.
Після обговорення голосування провели ще раз. За цей час учасники встигли вислухати аргументи одне одного, більше дізнатися про час, у якому жив і писав Франко, та поглянути на вчинки персонажів під іншим кутом. Утім, загального розподілу голосів це суттєво не змінило.
Натомість стало зрозуміло інше: однозначної відповіді, хто має рацію, у цій історії немає. Саме тому написана понад століття тому новела й досі викликає такі жваві суперечки.
Кохання, втеча чи боротьба за власне життя
У центрі твору - лист Мані до чоловіка, якого вона колись покинула. Героїня розповідає про роки поневірянь, небезпечних знайомств, залежності від чоловіків, насильства та спроб урятуватися. Хома тим часом закривається від світу, облаштовує собі зручне самотнє життя та переконує себе, що більше не потребує сильних почуттів.
Під час зустрічі учасники намагалися зрозуміти мотиви обох. Чи справді Маня мала вибір? Чи можна назвати її рішення легковажними? Чи не надто зручно Хома сховався за власною образою? І чи здатне повернення жінки зруйнувати стіну, яку він роками будував навколо себе?
Одні читачі співчували героїні, яка прагнула вирватися зі звичного життя, але потрапила у світ, де інші розпоряджалися нею та її долею. Інші зауважували, що її шлях розпочався з особистого рішення, за яке вона також має нести відповідальність. Не менше запитань виникло й до Хоми, який обрав не боротьбу за стосунки, а втечу від людей і почуттів.
Через це розмова раз у раз переростала в емоційні дебати. Учасники не лише аналізували літературних персонажів, а й приміряли їхні рішення до сучасного життя.
Які можливості мала жінка за часів Франка
Щоб краще зрозуміти новелу, Ірина Стороженко розповіла про окремі факти з біографії Івана Франка та історичний контекст, у якому він творив.
Однією з головних тем обговорення стала жіноча емансипація. Наприкінці ХІХ століття в Галичині починав формуватися організований жіночий рух. Його учасниці порушували питання освіти, праці, економічної самостійності та рівних прав.
Іван Франко співпрацював з однією із засновниць українського жіночого руху Наталією Кобринською, підтримував діяльність жіночих товариств і допомагав авторкам заявити про себе в літературі. У праці «Жіноча неволя в руських піснях народних» він також аналізував залежне становище жінки в родині та суспільстві.
Учасники клубу говорили про те, що жінка того часу часто не мала власних коштів, захисту та можливості самостійно влаштувати життя. Її майбутнє значною мірою залежало від батька, чоловіка чи іншого чоловіка, поруч із яким вона опинилася. Це допомогло читачам дещо інакше подивитися на історію Мані.
Її поневіряння можна сприймати не лише як наслідок необдуманого вибору. Це також історія жінки, яка намагалася знайти свободу, але опинилася у світі, де її могли обдурити, використати, передати іншому чи фактично перетворити на чужу власність.
Водночас учасники не дійшли до єдиного трактування. Одні вважали Маню жертвою обставин і суспільного устрою. Інші наголошували, що складні умови не скасовують особистої відповідальності. Саме ця різниця поглядів і зробила обговорення таким жвавим.
Рядна, грамофон, пироги та пташине пір’я
Для зустрічі обрали зелену садибу Оксани Бас «Подільська родина» в с. Гайове. Локація допомогла перенестися в атмосферу, близьку до часу Франка.
Українські рядна, плетені крісла, старий грамофон, квіти та пташине пір’я перегукувалися з настроєм і символами новели. Господиня садиби пригостила учасників домашніми пирогами.
Завдяки цьому зустріч нагадувала не формальний аналіз твору зі шкільної програми, а живу розмову читачів, які зібралися разом, щоб сперечатися, шукати підтексти й відкривати знайомого класика з іншого боку. А голосування 20-гривневими купюрами показало, що хороша книжка не обов’язково має давати готові відповіді. Іноді її сила саме в тому, що навіть після останньої сторінки читачі продовжують сперечатися, змінювати кут зору й намагатися зрозуміти тих, кого спочатку поспішили засудити.
Наступною читатимуть книгу «Там, де співають раки»
Барський книжковий клуб збирається один-два рази на місяць. Перерва між зустрічами залежить від обсягу книги, яку учасники обирають для наступного читання.
Цього разу вибір зупинили на романі Делії Овенс «Там, де співають раки» від видавництва Vivat. Це історія дорослішання, самотності, упереджень, кохання та загадкового вбивства, яка також залишає читачам чимало простору для суперечок.
Обговорення роману запланували на 6 вересня.
