Минає річниця загибелі нашого захисника та Героя Івана Степанкевича, молодшого сержанта, начальника контрольно-пропускного пункту четвертого стрілецького взводу першої стрілецької роти другого стрілецького батальйону військової частини 3113 Західного територіального управління Національної гвардії України. Про його життя пише Барська міська рада.
Іван Степанкевич народився 3 липня 1997 року у великій, дружній та працьовитій родині, де виховувалося десять дітей. Він був п'ятою дитиною у батьків, зростаючи серед восьми братів та єдиної сестрички Зоряни. Мати, Валентина Миколаївна, за свою невтомну материнську працю та велике серце була відзначена почесним державним званням Мати героїня. Вона виховала дітей у любові до праці, повазі до людей та рідного краю. Батько, Микола Вікентійович, багато років трудився шофером, передаючи синам любов до техніки та чоловічу витримку. Сім'я була надзвичайно згуртованою, а найкращим свідченням патріотизму та високого виховання стало те, що одразу декілька братів Івана, а саме Анатолій, Олександр, Вадим, Сергій та Богдан, також стали на захист України зі зброєю в руках.
Дитячі роки Івана пройшли у селі Терешки. Навчався він у місцевій школі, де закінчив дев'ять класів. Після школи юнак вирішив опанувати робочу спеціальність та вступив до Кузьминецького училища, де успішно здобув фах тракториста.
У цивільному житті Іван був надзвичайно працьовитим, щирим та доброзичливим чоловіком, який завжди прагнув самотужки будувати власне щастя. Він працював на меблевій фабриці у місті Біла Церква, заслуживши глибоку повагу та прихильність колег за свою відповідальність, залізну дисципліну та добру вдачу. Найбільшим захопленням його душі були автомобілі та риболовля, де він знаходив спокій, натхнення та душевне перезавантаження.
Своє найбільше кохання та родинне щастя Іван знайшов разом із дружиною Вікторією. У подружжя народилася прекрасна донечка Владислава. Іван був безмежно ніжним і турботливим батьком та чоловіком, який понад усе у світі обожнював своїх дівчат і прагнув подарувати їм безпечне та мирне майбутнє. Через жорстокі виклики війни його дружина з донечкою змушені були тимчасово виїхати за кордон, де й наразі перебувають, проте серцем вони завжди залишалися поруч із коханим чоловіком і татом.
Саме з меблевої фабрики у Білій Церкві Іван Степанкевич пішов на фронт, вважаючи своїм священним обов'язком захистити рідну країну та свою родину від ворожої навали. Він проходив службу на посаді начальника контрольно-пропускного пункту у складі Національної гвардії України. Воїн сумлінно та відповідально виконував усі бойові завдання, демонструючи мужність, витримку та високу військову майстерність.
30 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання внаслідок ворожого удару FPV дроном поблизу населеного пункту Миролюбівка Покровського району Донецької області життя молодшого сержанта Івана Степанкевича обірвалося. Йому назавжди залишилося 28 років. Довгі місяці важкого очікування та невідомості краяли серця рідних, аж поки 14 листопада 2025 року не надійшло офіційне сповіщення.
Ця страшна звістка стала непоправним, смертельним ударом для всієї великої родини. Серце батька, Миколи Вікентійовича, сповнене невимовного болю за сином, не витримало цього важкого горя. Батько пішов із життя, так і не дочекавшись похорону свого рідного Ванюшки. Вони відійшли у вічність один за одним, залишивши по собі невимовний сум та глибоку рану у серцях усіх, хто їх знав.
Вічна пам'ять та слава Герою!
