Минає річниця пам'яті нашого захисника Віталія Смотрицького. Він народився 24 березня 1988 року в селі Іванівці Барського району. Він зростав у родинному колі, де вище за все цінували чесну працю: батько працював електромонтером з ремонту електроустаткування, а мати телефоністкою. З дванадцяти років хлопця виховував вітчим, із яким у Віталія склалися теплі, щирі та міцні стосунки. Коли розпочалася повномасштабна війна, вітчим один із перших став на захист України, ставши для пасинка справжнім прикладом мужності та честі.
Під час навчання в Івановецькій школі Віталій вирізнявся особливою добротою та товариськістю. Він володів рідкісним даром: умінням щиро цінувати людей, бути вірним другом та милосердно ставитися до кожної живої істоти. Після закінчення школи Віталій здобув мирний фах маляра й штукатура у Барському будівельному ліцеї, а свій трудовий шлях пов'язав із Барським машинобудівним заводом. Працюючи шліфувальником, він щодня виявляв залізне терпіння та хист, доводячи складні металеві деталі до досконалості.
Найбільшим сенсом, гордістю та джерелом щастя для Віталія була його власна сім'я. Разом із коханою вони подарували життя чотирьом донькам. Бути батьком чотирьох дівчат, дбати про їхній спокій та огортати їх теплотою стало головним покликанням його життя.
Хоча через стан здоров'я Віталій не проходив строкової служби у мирний час, 25 травня 2025 року він свідомо став до лав Збройних Сил України. Солдат Смотрицький з бойовим позивним «Смотр» проходив службу на посаді старшого стрільця оператора 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А7379. Побратими цінували його за виваженість, надійне плече та щире серце.
20 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Балаган Покровського району Донецької області Віталій Смотрицький поліг у бою за незалежність України.
Майже дев'ять місяців тривала важка невідомість, адже воїн вважався зниклим безвісти. Незважаючи на біль, рідні шукали його щодня й зрештою змогли повернути Захисника додому. 18 червня 2026 року Віталій знайшов свій вічний спочинок у рідному селі Іванівці.
У глибокому смутку залишилися мати, вітчим, сестра Світлана, кохана та чотири донечки. Барська міська громада розділяє цей важкий біль із родиною та береже вічну пам'ять про світлу людину і мужнього Воїна.
Вічна пам'ять та слава Герою!
