Ольга Громова – тренерка сучасної хореографії у студії «Баракуда». Як і чому молода дівчина 11 років тому вирішила увірватися зі своїм сучасним танцем у досить жорстку конкуренцію танцювальних студій класичних та народних колективів, які роками існували в Барі, нашому журналісту розповіла сама Ольга Громова.
Народилася в Криму в Феодосії. Тато – з Барського району, а мати – росіянка. Коли дівчинці виповнилося 8 місяців, сім’я переїхала у Вінницю, а ще через чотири роки – в Бар. З 15 років почала ставити танці у школі, а у 21 рік - офіційно стала тренером зі спортивних танців. Володіє технікою класичної та сучасної хореографії.
- Любов до фізичних занять змалечку мені заклав батько. Крім того, що він був у молоді роки шахтером та фокусником, він – професійний спортсмен. Викладав айкідо, самбу та дзюдо. Тренував мене особисто. Тож у спорті я з 5 років.
Усе дитинство Ольга мріяла навчитися танцювати, але часи тоді були важкі (90-ті), а в сім’ї було троє дітей, тож фінансово батьки не могли «потягнути» уроки танців. Вперше на хореографію дівчина пішла в 13 років у танцювальну студію бального танцю тренерки Любові Назарової. Заняття подобалися, але все ж Ольгу манила більше сучасна хореографія.
В той же час вона продовжувала займатися спортом. З 14 років відвідувала заняття з легкої атлетики, з 16 років пішла на важку атлетику, займалася гирьовим спортом.
Свої перші кроки, як тренер, розпочала з 15 років. Почала сама ставити свої перші сучасні танці в школі з однокласниками.
- На заняттях бальними танцями в мене не було партнера, щоб виступати. Та й моя тренерка помітила, що мені більше до смаку сучасна хореографія. З 16 років, з допомогою Любові Назарової, мене перекваліфікували на хіп-хоп. Любов Петрівна домовилася з тренерами сучасних танців з Хмельницького про моє подальше навчання. З того часу я розпочала вивчати сучасну хореографію. Доводилося систематично їздити у сусідню область, але моє бажання вчитися було настільки сильним, що я була налаштована рішуче.
З того часу і по сьогодні Ольга самостійно почала шукати та їздити на семінари та майстер-класи з сучасної хореографії по усій Україні. У 22 роки - пройшла навчання з хіп-хопу у знаменитого Франциско Гомеса. Навчається постійно і зараз, систематично підвищує свою кваліфікацію у кращих танцюристів України.
Освіта
- За освітою я – юрист. Закінчила Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». Юристом ніколи не працювала, але знання законів мені допомагає у житті.
Юристом дівчину хотіла бачити її сім’я. Довгий час вони не визнавали захоплення своєї доньки танцями і не підтримували її в цьому.
- З часу, коли я стала тренером і присвятила своє життя хореографії та дітям, мої батьки жодного разу не приходили на мої концерти. Лише чотири роки тому, коли колектив виграв «Гран-Прі» у Болгарії, тато вперше мене похвалив, сказавши, що я - «Молодець». Мама почала ходити на концерти моїх вихованців років два тому.
Батьки не перешкоджали роботі доньки, навпаки – допомагали їй з вихованням дітей, але вважали танці – дурницею.
- Зараз, думаю, вони зрозуміли і змирилися з моїм вибором.
Робота тренером
- Як тренер, офіційно розпочала роботу у 21 рік. Спершу це були 1-3 дитини, потім колектив збільшувався. Ми виступали на вулиці, під час міських концертів, про нас дізнавалося більше людей і так ми розширювалися.
Ольга згадує, що розпочинати роботу тренера було дуже важко.
- В Барі досить жорстка конкуренція місцевих колективів. І хоч сучасних танців ніхто тоді не викладав, на мене це всеодно впливало. Крім того, треба було заслужити довіру учнів та їх батьків. Тренер – це не просто вчитель. Це – психолог, друг, порадник, вихователь, а іноді і мама-тато в одній особі. До кожної дитини треба знайти підхід, налаштувати колектив на дружній лад, домогтися дисципліни та поваги. Спершу це було дуже важко. Зараз, з досвідом, стає легше.
До того ж, я завжди намагаюся для дітей зробити свято. Усі наші концерти - особливі. Для маленьких завжди є подарунки, для дорослих - незабутні враження.
Звідки назва - «Баракуда»
- Я досить довго думала, як назвати свій колектив. У одному рекламному агентстві мені порадили назвати колектив «Баракуда» - хижа акула, яка з’їдає на своєму шляху усіх конкурентів.
Власне приміщення
Охочих танцювати ставало все більше, колектив все розширювався і розширювався. Нещодавно «Баракуда» переїхала на нове постійне місце для занять – зала на місцевому стадіоні.
- Постійного місця для тренувань у нас не було. Танцювали у Будинку культури, на стадіоні, в парку, по всіх школах, у підвалах, гаражах, коридорах, у польському домі, міській раді. Але щоразу хотілося кращих умов. Другий рік ми займаємося у просторому гарному приміщенні на стадіоні, яке облаштували на свій смак. Зал нам надали в оренду на 10 років.
Перші значимі успіхи колективу
Довгі роки колектив виступав лише на місцевих святкових заходах. Вперше на конкурс учасники колективу «Баракуда» поїхали у Вінницю, де взяли три перші місця. Потім виступили у Києві, де на міжнародному чемпіонаті серед 186 команд, зайняли третє місце та отримали в якості приза - тисячу євро та путівку на фестиваль у Болгарії.
- Саме після нашого виступу у Болгарії я відчула що дійсно моя справа – значима, що я – справжній тренер, відчула гордість не лише за своїх вихованців, а й за свою роботу. Тоді отримала і похвалу від батьків.
Сім’я і діти
У Ольги є двоє дітей, яких виховує сама – донечка Маргарита, якій виповнилося 13 років та син Тімур – 8 років.
- З часу, коли я стала тренеркою, я ніколи не залишала роботу, не йшла в декрет. Коли народжувала сина, на роботу ходила до останнього дня, а після пологів вже через два тижні була на тренуваннях з коляскою. Заняття проводила щодня. З дітьми допомагали батьки. Я йшла на роботу рано-вранці, а приходила пізно ввечері. Звісно, це відобразилося на стосунках з власними дітьми. Коли вони сказали що я не мати, а мачуха, я зрозуміла, що треба щось змінювати. Зараз я відмінила усі тренування на вихідних і почала раніше завершувати тренування в будні дні. Так я більше часу можу приділити своїм дітям.
Незважаючи на безмежну любов матері до танців, діти Ольги мають зовсім інші вподобання. Син Тимур більш цікавиться бойовими мистецтвами, а донька пробує себе у різних видах спорту. По маминих «слідах» поки не пішов ніхто.
«Робота – це моє життя»
Коли розпочався карантин, Ольга ще більше зрозуміла, що робота тренеркою – це не просто робота, а її життя. За час сидіння вдома вона дуже сумувала за своїми учнями, за танцями. Потім почала проводити заняття онлайн.
- Думаю, це – хобі. Будь-яка робота з часом набридає, а для мене моя робота – це те, без чого я не можу жити. Я не можу жити без танців, без моїх вихованців. Кожен з них для мене – це окремій всесвіт, який для мене надзвичайно дорогий. З багатьма своїми учнями у мене склалися стосунки набагато сильніші, ніж між учнем і вчителем. Вони вже наче мої власні діти, друзі. Я переживаю усі їх проблеми та радію їх успіхам, як власним.
Чимало у Ольги вже є випускників, які часто навідують свою тренерку, коли бувають у рідному місті, телефонують, пишуть.
- Я планую колись зібрати по-максимуму їх і влаштувати концерт. Згадати наші старі танці, вивчити нові. Чимало з моїх випускників вже самі стали тренерами та ставлять танці в університетах.
Колектив стає більшим і «асортимент» занять теж розширюється
За весь період існування «Баракуди», Ольга тут викладала регетон, тверк, джас-фанк, стрейчинг, хіп-хоп, зумба, ставила весільні танці для молодят, навчала змішаної хореографії. Зараз залишилися хіп-хоп, мішана сучасна хореографія, зумба, регетон.
Карантин
Після послаблення карантину діти повернулися в зал. Поки немає конкурсів, але нарешті тренування стали у звичному режимі.
- Було важко без танців, без дитячого шуму і сміху. Але я щодня приходила в зал, тренувалася, проводила онлайн-трансляції для дорослих та дітей. Потім діти повернулися. Спершу було важко відновлюватися, але зараз вже усі знову в формі. Наразі ми поділили групи, щоб не було великого скупчення, після кожного тренування проводимо вологе прибирання та провітрювання, витираємо ручки та усі поверхні.
Політика
Ольга досить активна у громадському житті, займається благодійністю та навчає своїх учнів теж робити добрі вчинки. У свій час вона збирала речі та іграшки для дітей із дитячих будинків та інтернатів, для українських військових. Зараз у залі своїх скринька для благодійних внесків на закупівлю корму для безпритульних собак, якими опікується зоозахисниця Юлія Бартащук.
- Я вчу дітей, що якщо в них у кишені завалялися якісь копійки, то не треба їх викидати, або тратити на дурнички, а краще допомогти нужденному.
На останніх виборах Ольга балотувалася у депутати Барської міської ради. Це були перші її вибори. І хоч вона не стала депутатом, залишати громадське та політичне життя не збирається.
- Я буду далі цікавитися долею міста, відвідувати сесії. А через 5 років, ймовірно, буду знов балотуватися.
Зараз у її планах допомогти молоді цікавіше проводити своє дозвілля. Зокрема, навесні влаштувати для місцевих скутеристів справжнє свято відкриття, а восени – і закриття мотосезону з конкурсами, іграми та цікавинками на місцевому аеродромі. Крім того, хоче побільше культурних заходів для молоді.
- У мене задумів багато. Я спілкуюся з великою кількістю молоді і розумію, що їм не вистачає розваг. Зокрема, коли пандемія вщухне, хочу в Барі провести Всеукраїнський турнір з сучасної хореографії, запросити колективи з усієї країни. Щоб показати нашому місту усю ту красу сучасного танцю.
Плани на майбутнє
Планую і далі танцювати, розвивати колектив. Танці для мене – це все. Я їх не залишила навіть тоді, коли мені заборонили лікарі танцювати через перелом хребта після невдалого підйому штанги. Не припинила танцювати, коли зламала ногу. Тож буду танцювати, вчитися, навчати дітей. Декілька моїх учнів зараз проходять навчання у кращих тренерів України і будуть працювати зі мною.
Це дасть можливість розширитися ще більше. Плануємо поставити в залі стійки для розтяжок, можливо – гантельний ряд, щоб збільшити можливість тренувань. Адже у нас займаються, як маленькі дітки від 4 років, так і дорослі жінки, що ходять на зумбу. Я прислухаюся до їх думки і намагаюся задовольнити їх бажання у спортивних заняттях.
