Олександр Дєдов – барський звукорежисер, який створив власну студію звукозапису. А потім втратив основну роботу.
Олександр знає, що свою мрію можна облаштувати навіть у місцевому підвалі. Зараз він вже повністю обладнав студію і готовий перетворити її на бізнес.
Студія
Студійне примішення Олександра складається з трьох кімнат. Одна – для звукооператора, друга – для запису, третя – репетиційна.
Олександр зізнається, що лише техніка в студії коштує більше 80 тисяч гривень. Шумопоглиначі (акустичні панелі) придбав на розпродажі студійного обладнання. Скуповлював усе поступово. Спершу – комп’ютер, далі – один мікрофон, міді клавіатуру, навушники, другий мікрофон (всенаправляючий для запису кількох вокалістів одночасно), колонки, ноутбук. Тут є і гітари та інші музичній інструменти на яких репетирує рок-гурт, учасником якого є Олександр Дєдов.
Студія називається BarD. Тут і логотипи є.
Для Олександра вона – мрія життя. Зараз він працює над тим, щоб ця мрія приносила фінансове задоволення.
Хто записується
Записують на студії свої пісні місцеві вокалісти, а також ті, хто хоче гарно заспівати на днях народженнях, весіллі. Приходять випускники закладів для запису. Поки заробіток сезонний.
Далі Олександр планує працювати в онлайн-режимі, давати більше реклами у місті. Крім того, він веде індивідуальні уроки гри на гітарі.
Зробив студію – втратив роботу
Рік тому звукорежисер, без якого не проводилося жодне місцеве свято, залишився без роботи. Згадує, що було важко, але рішення звільнитися прийняв сам.
- Коли працював у будинку культури, поставала потреба запису вокалу. Особливо це потрібно, коли виступає ансамбль з великою кількістю вокалістів. На сцені 10 мікрофонів не поставиш, тому на концерті було чути або частину співаків, або їх спів був нерівномірний.
У центрі дозвілля хорошої апаратури не було. Перебивалися чим могли. Олександр почав думати про власну студію, щоб на ній записувати і необхідні для роботи пісні.
- Почав потроху скуповлювати необхідне. Їздив до знайомих на студію, навчався працювати на програмах. Облаштував собі кімнатку у будинку культури. Коли з'явилися перші заробітки, на апаратурі, почалися конфлікти з керівництвом. Студію довелося перенести в інше приміщення.
Поки Сашко робив ремонт у новій студії, непорозуміння на роботі зростало.
- Зарплата не була великою, тож просто сидіти, коли був вільний час – я не хотів. В робочий час знайти «халтуру» або робити ремонт на студії я не міг. Коли ж мені запропонували тимчасово замінити одного з учителів музичної школи, я розумів, що домовитися за прогули на роботі буде важко, і вирішив звільнитися.
Після звільнення, пів року Олександр працював у музичній школі, але місце було тимчасове і йому довелося стати на облік у Службу зайнятості.
Увесь свій вільний безробітній час Сашко проводить або вдома, навчаючись по інтернету новим програмам, або у себе в студії.
Зізнається, що поки особливих заробітків там немає, записуватися приходить не так багато людей, але поки й не рекламував її.
- Без роботи залишатися – важко. У мене сім’я, дружина в декреті, а там виплати мізерні. Заробляємо чим можемо.
Мама хотіла, щоб я був телемайстром
Він народився у селі Клембівка Ямпільського району. Жив з мамою. Без особливих достатків. З дитинства захоплювався рок-музикою та електронікою. Коли постав вибір навчатися на телемайстра чи йти в училище культури, вибрав музику.
- Я не мав музичної освіти. В училищі мені дали три місяці, щоб я вивчив ноти, інакше довелося б залишити навчання. Я вивчив. Було складно, але я дуже хотів там залишитися.
За час навчання брав участь у багатьох гуртах, виступах та фестивалях.
- Я грав в усіх гуртах та оркестрах, які були у місті. Їздив з ними на виступи, фестивалі. Там знайомився з музикантами. В цей час і потрапив вперше в студію звукозапису. Мене вже тоді дуже цікавило як тут що робиться.
Коли навчався, вже почав заробляти на життя. Час-від-часу їздили з виступами на фестивалі. Там за це добре платили. Приїздив додому і міг собі обновити трохи гардероб, деякий час харчуватися.
- Раз в місяць в один магазин приїжджала машина з алкоголем без акцизу. На розвантаження брали лише двох хлопців – мене і мого знайомого. За дві години ми повністю мали її розвантажити. Було дуже важко, потім кілька днів було важко навіть підняти руку, не те, що грати на гітарі. Але платили добре.
Як Ямпільський хлопець потрапив у Бар
Наприкінці навчання, усім студентам допомагали знайти роботу. Для цього директор училища запрошував представників будинків культури, музичних шкіл Вінниччини та проводив «кастинг». Студентів по черзі представляли гостям, розповідали про їх здобутки та активність. Далі гості пропонували місце роботи.
Сашкові запропонували чотири вакансії – у Ямполі, Барі, Вінниці (муз школа) та Липовцях.
Трохи подумавши, він обрав місто Бар. Тут йому пообіцяли півтори ставки у місцевому будинку культури.
Без квартири та їжі
- Після закінчання навчання, я навіть не повертався додому. Взяв які там були мої речі в Тульчині, і поїхав в Бар. Це було 8 серпня – День народження моєї дружини. (Але тоді я ще про це не знав. І її теж не знав). Грошей не було не лише на те, щоб зняти квартиру, але й на їжу.
Олександр півтора місяці жив в одній з кімнат будинку культури. Згадує, що було дуже важко, бо умов для проживання там не було. До того ж, до зарплати було ще далеко, а їсти хотілося вже.
- Біля будинку культури колись був шатер, де продавали пиво та хот-доги. Якось я підійшов до господаря і попросив, щоб мені щодня давали хот-дог, а після зарплати я розрахуюся з відсотками. Господарі погодилися. Я не наглів сильно, приходив два рази на день – лише зранку і ввечері. Усі свої покупки ретельно записував і підраховував.
Одного вечора до Сашка у вікно постукали. Господар магазину Григорій Чорномазов запросив його на святкову вечерю. В той вечір вони щось святкували. Сашко взяв гітару і пішов. Відтепер він гостював там часто.
Ямпільський хлопець укорінився в Барі
Коли прийшов час зарплати, Олександр взяв потрібну суму, добавив туди ще трохи, і пішов розраховуватися. Але Григорій взяв лише половину, запевнивши, що в нього саме ця сума записана, навідріз відмовившись брати решту.
- Я дуже вдячний Григорію, який в важкий момент мені допоміг. Таких людей, як він було не так багато в моєму житті, але завдяки їм я тоді вистояв.
Потім Олександр знайшов квартиру.
- Знімали ще з одним хлопцем, який працював у цьому ж приміщенні, але в іншій організації. Але, через деякий час його посадили у в’язницю. Одному мені було важко сплачувати квартплату. Тоді я вже грав у місцевому рок-гурті «Аккад». Мій друг Євген Вальчук запропонував переїхати до його бабусі, яка жила одна. Я погодився. Платив їй символічні кошти. Бабуся їх тратила на продукти, з яких мені ж і готовила їсти. Ми стали майже рідними.
Зараз Олександр одружений, з коханою дружиною виховує донечку, живе сім’я у власному будинку.
