В Україні постать святого Миколая стає все більш розповсюдженою на свята. У школах заборонили Діда Мороза. А в цьому році молодші школярі, замість новорічних ранків святкують День Святого Миколая. Наскільки важлива місія цього персонажу, ми дізнавалися у громадського активіста Олексія Пацьори. Він вже більше п’яти років на свята перевдягається у Святого Миколая.
Олексій Пацьора, 60 років. Пенсіонер. Все життя працював на м’ясокомбінаті. Одружений, має шестеро дітей та 13 онуків. Депутат Барської районної ради. Громадський активіст, волонтер та один з учасників ГО «Сімейні цінності».
- Коли і чому ви вперше перевдяглися у Святого Миколая?
- Я вже й не пам’ятаю точно коли, але почалося все з бажання донести своїм онукам, що вірити потрібно в Святого Миколая, а не в Діда Мороза. Я вирішив повернути правильне розуміння свята і особи Миколая.
Якщо копнути глибше в суть Діда Мороза, то він вигаданий у комуністичні часи для того, щоб відвернути людей від Святого Миколая, а значить – від Бога. Тож він персонаж не добрий, хоч і приносить подарунки та грається з дітьми.
Я взяв простинь, зробив отвори, нашив прикраси, зробив митру (шапку) і прийшов до дітей в цьому образі. Я побачив їх радість. Мені дуже сподобалося це.
- А як так сталося, що ви пішли «в люди»?
- Я виклав кілька сімейних фото в інтернеті, де в образі. Мене почали запрошувати.
Перший раз запросили в Центр «Еверест», потім в міську раду, далі – у табір відпочинку для дітей воїнів АТО. Їздили до хлопців на Схід.
Спершу ходив в тому ж саморобному костюмі, потім придбав вже кращий.
- Як зустріли вас військові?
- Їм потрібна теж розрядка. Вони чекають нас. Колись був дуже цікавий випадок: поїхали на Схід, я наших воїнів привітав, роздав подарунки, іконки, потім пішов в авто, перевдягнувся. І раптом прибіг ще один хлопець – військовий і оглянувшись по сторонах, запитує: «А где Исус? Я что опоздал?».
Тоді хлопці говорили, що в цей вечір відчували себе наче в дома. Це приємно, що ми можемо дарувати затишок.
- Часто їздите на передову?
- Їжджу, але не часто. Це ж не подорож. Волонтери їздять за потребою. Тобто, якщо треба щось привезти, збирається вантаж. На днях мені запропонували поїхати, але я вирішив не їхати. Зараз свята, треба піти до дітей, які мене щороку чекають.
- Ви, в основному ходите у реабілітаційні центри, будинки престарілих, до дітей-сиріт. Не важко?
- Ні, не важко. Я наведу приклад, можливо примітивний, але дуже наглядний. Банкоман видає людям гроші. Йому не важко? Ні, бо він створений для цього. Так і людина створена, щоб дарувати добро і тепло.
Коли я приходжу в «Еверест», я бачу, що мене там чекають, як з’являється посмішка на обличчі дитини коли я її обіймаю, говорю з нею. Це – найкраще, що можна отримати взамін. Так і з старенькими людьми. Якщо вони задоволені, значить я виконав свою місію в цей день. І, насправді, не важливо, приніс я подарунок чи ні. Для людини важливе тепло, яке їй дарують.
- Онуки впізнають вас у костюмі Миколая? Сприймають, як дідуся чи як Миколая?
- Так, звісно, впізнають. (Ред.: Думає) Ні, вони сприймають не як дідуся, а саме як Миколая. Я якось навіть не замислювався раніше над цим. Певно, вони налаштовуються, чекають його приходу, тішаться.
- Які подарунки приносить Миколай?
- Своїм онукам я дарую, зазвичай, солодощі. Минулого року купив ананаси. Вони такі були задоволені!
- Скільки у вас онуків?
- 13, чекаємо на ще одного.
- То свята вам обходяться немало.
- Так, у нас не великі достатки, але щастя дітей – головне. Миколай до них приходить в образі на святвечір – 24 грудня. Ми так домовилися. Саме в цей час з’їжджається уся родина до нас.
- А під подушку теж ставите?
- То вже батьки їхні цим займаються.
- Коли діти перестають вірити в Діда Мороза і Миколая?
- Дід Мороз і Святий Миколая – різні персонажі. Дитина дорослішає, і розуміє, що Дід Мороз – казка. Святий Миколай – це історична особа, реальна людина, яка жила і творила добро. Він сприймається зовсім по-іншому.
Колись у місті на площі на свята зробили резиденцію Святого Миколая. Стояв будиночок, куди приходили діти. До мене зайшла доросла дівчинка, років 16-18. Вона розповідала свої страхи і переживання, бо невдовзі мала переїздити за кордон. Ми з нею довгенько поговорили, вона навіть розплакалася. Ця дитина прийшла не за подарунком, а до Святого Миколая за порадою. Цей випадок підтвердив моє переконання, що для людей постать Миколая - це не лише подарунки, а щось більше. Вона пов’язана з християнством, вони сприймають його як Божого посланця.
- Ви готуєтеся перед зустрічами в образі?
- Ні, тільки експромт. Орієнтуюся по ситуації. Вчити сценарії – не моє. Колись мене запросили в Польський дім і дали вчити роль. Це було дуже важко для мене і виглядало не реалістично.
- Коли одягаєте костюм, відчуваєте себе цим персонажем?
- Так, коли я одягаюся Святим Миколаєм, я відчуваю себе ним. Коли Бог дає нам місію, то дає силу, мудрість і вміння її виконувати, ті слова, які треба сказати.
- А на замовлення працюєте?
- Ні, я не займаюся цим комерційно. Жодних плат не беру.
- Яким має бути Миколай?
- Це – посланець Божий. Тому, важливо давати добро і вчити людей теж творити добрі справи. Світ став матеріальним, егоцентричним. Він вчить людей жити і діяти для себе. Тому місія Миколая – навити дітей ділитися, бути добрим, дарувати комусь добро. Я не завжди приношу подарунки. Іноді я прошу принести мені подарунки, щоб потім віднести в інтернати та дітям загиблих атовців. І подарунки приносять.
- Вам онуки щось дарують на свята?
- Та, звісно. Вони і малюнки малюють, і щось ще вигадують. Це дуже приємно!
- Що поганого в тому, що до дітей приходять і Миколай, і Дід Мороз?
- На перший погляд, ніби й нічого. Якщо приходять обоє персонажі – нічого поганого не бачу. Але Дід Мороз мусить з часом відійти.
- Хто буде приносити подарунки під ялинку? Чи подарунки теж відійдуть.
- Ні, подарунки – це свято, це радість. Вони мають залишитися. Сподіваюся, вигадають щось інше, добре і світле.
