Десять років Україна втрачає своїх захисників і кожна річниця загибелі наших Героїв - пекельний біль в душі. 10 квітня минає рік під того дня, як Барська міська громада втратила свого земляка Романа Кухара, а різні - найближчу людину. Про його життя пише Барська міська рада.
Роман Петрович Кухар народився 22 березня 1978 року в селі Глинянка Барського району. Був у сім’ї наймолодшим з чотирьох дітей.
Батьки - Петро Романович і Любов Дмитрівна - все життя працювали в колгоспі. Тато був завгоспом, а мати - комірником. Працьовиті й хазяйновиті, добрі серцем люди. Жили усе життя в мирі та злагоді. Дуже любили і леліяли своїх дітей.
Зростав Роман кмітливим, добрим, веселим хлопчиком, якому було цікаво все на світі. Навчався в Глинянській школі. Після закінчення 9 класів здобув професію електрозварювальника. Відслужив строкову службу в армії.
Роман дуже захоплювався ремонтними роботами. Усе своє трудове життя працював за освітою.
З самого дитинства був знайомий зі своєю майбутньою дружиною. Ходили разом у садочок, потім до школи. Після школи почали зустрічатись і в травні 1998 року зіграли велике дводенне весілля. У 1999 році народилась донька Марина.
Донька згадує, що Роман завжди жив з правдою і вірою. «Найважливішими для нього були люди, яких він любив, поважав і завжди чинив тільки по совісті і доброті, натомість нічого не чекаючи взамін. Роман був професійним рибалкою і грибником.
На війні мав позивний KiPish
На початку повномасштабного вторгнення добровільно вступив до лав Збройних Сил України та більше року героїчно обороняв територіальну цілісність своєї країни».
Був головним стрілецем, помічником гранатометника, - мав позивний "KiPish" (Кіпіш).
Усі, хто воював з ним пліч о пліч, відгукуються про нього, як про «сміливого, самовідданого, кмітливого, розумного, вірного Воїна, справжнього Козака».
Марина розповідає: «Вірний не лише своїм рідним та близьким людям, а й військовій присязі, захищаючи свій народ, свою Україну, а особливо мене, свою кровиночку, найріднішу на всьому світі.
10 квітня 2023 року мій Герой, мій любий татусь Роман Петрович Кухар героїчно, до останнього подиху б’ючись з ворогом, під час виконання бойового завдання в місті Бахмут, залишив цей світ. Тепер навічно в небесному строю. Навічно мій Ангел.
Завдяки своїй мужності, хоробрості та самовідданості, ціною власного життя тато врятував не лише нас, цивільних, а й своїх багатьох побратимів. Він завжди говорив, що то «ріднесенькі його братики».
Не лише я, його донька, а й усі, хто його знали, запам'ятають його, як вірним своїй Землі, своїй Державі, своєму Народу Захисником, Воїном. Як він сам казав: «Козаком».
Він був найкращим, найдобрішим, люблячим татом, жодного разу не піднявши навіть голосу до своєї дещо бешкетної, але такої рідної і як дві краплі схожої у всьому на батька доньки. Він любив мене понад усе на світі, і я так само любила його... і буду любити, допоки б'ється моє серце».
Нагороди Романа Кухаря
Указом Президента України Романа Кухаря нагороджено орденом «За мужність» 3 ступеня.
Роман пішов від нас, самовіддано зробивши все, що міг, щоб ворог не прийшов на його рідну землю, в його рідне село, в його хату. Щоб ворога не було в його Україні. Він хотів і міг зробити значно більше, але не дала проклята війна.
Вічна пам'ять та слава Герою!
