Протягом п’яти днів у селі Іванівці Барської громади восьмеро художників з різних куточків Вінниччини створювали кольорові орнаменти на стінах школи, садочка, автобусної зупинки, воріт і хат. Симпозіум народного малярства «Мальована хата» завершився, залишивши по собі не лише яскраві композиції, а й дружбу, враження та приємні спогади.
Редакція сайту БарNews.City вирушила туди, щоби на власні очі побачити, як село змінюється під пензлями художників, і зловити митців за роботою. Симпозіум народного малярства тривав п’ять днів, і вже 25 липня у селі відбулося відкриття локацій.
Ми приїхали зранку, ще до офіційного завершення — саме вчасно, щоб побачити, як митці домальовують останні мазки.
Перша локація — зупинка
Перше, що ми помітили — це автобусна зупинка. Яскрава, з орнаментами, написами й елементами історії села. Торік зупинку відремонтували за ініціативи нової старости Тетяни Олійник, а цьогоріч — вона ожила в кольорах.
Трохи далі ми зустріли одну з учасниць — Людмилу Сорочинську, художницю з Могилів-Подільського. Вона бере участь у симпозіумі вже понад десять років:
— Працюю в мистецькій школі. Люблю ці виїзди. Знайомлюсь з людьми, з новими селами, з місцевими традиціями. Намагаюсь не пропускати жодного симпозіуму, — розповідає Людмила, домальовуючи розпис на воротах.
Навпроти — ще одна прикрашена локація: стара білена хата, що стоїть уздовж дороги. Саме на такі об’єкти художники звертали увагу в перший день приїзду.
Шкільне подвір’я, де ожив барський розпис
Зупинку залишаємо позаду — і вирушаємо до школи. Саме тут триває підготовка до підсумкового заходу симпозіуму — відкриття локацій. На подвір’ї — кілька митців, колектив школи, директорка. Тут уже зовсім інша атмосфера — майже святкова.
Зовнішня стіна школи, біля вікон і дверей, розписана. Поруч — розфарбована криниця. Яскраво, але не строкато — орнаменти витримані у подільському стилі, притаманному Барській кераміці. У кожному населеному пункті учасники симпозіуму працюють із місцевими стилями. В Іванівцях — це барський розпис.
— Нам дуже пощастило, що вони приїхали саме до нас, — ділиться директорка школи Людмила Пазюк. — Дуже шкода, що вони вже їдуть. Ми всі здружилися. Вони живуть тут, з самого ранку працюють. І роблять важливу справу. Ми тепер теж плануємо щось започаткувати в себе автентичне. Діти мають знати своє коріння.
Поки спілкуємось, художники завершують останні штрихи. Іван Горобчук, один з майстрів, які працювали на стінах школи, пояснює:
— Ми з Василем Івановичем (Слободянюком) розмальовували стіни через одну. Видно, хто де — бо ми працюємо по-різному. У мене — геометрія, точність, усе як під циркуль. А в нього — більше свободи, м’який народний стиль. І в тому є гармонія.
Іван Горобчук, заслужений майстер народної творчості, художник, скульптор
Марія Моторна, провідний методист з нематеріальної культурної спадщини Вінницького обласного центру народної творчості, художниця, майстриня з виготовлення традиційних жіночих прикрас, в симпозіумі "Мальована хата" участь бере другий рік. Вона розмальовувала альтанки в дитячому садку разом з художницею з м. Тульчин Марією Черниш та зупинку з усіма майстрами, а тут в школі вже по дружньому допомагає освітянам готуватися до святкового заходу:
- Ми коли малювали зупинку та хату, до нас приходили місцеві люди, приносили морозиво, мохіто, запитували що ми малюємо, - ділиться враженнями майстриня.
Щоб побачити всі роботи йдемо ще в садочок. Саме там більша частина художників завершували свою роботу.
«Доброго ранку, Україно!» — в садочку ще триває робота
Тут художники ще працюють. На стіні — композиція з півнем. Малює її Василь Слободянюк, майстер народної творчості з Вінниці. Він — один із найдосвідченіших учасників симпозіуму, бере участь ще з моменту його заснування.
Василь Слободянюк, майстер народної творчості з Вінниці.
— Тут ще б дописати: «Доброго ранку, Україно!» — каже він, не відриваючи пензля. — Я думаю, це правильно — навіть попри війну нести людям світло і тепло. Це наша ідеологія. Бо що ми захищаємо? Свою культуру, свою ідентичність.
Пан Василь розповідає про важливість таких симпозіумів:
— Нам треба пропагувати українське мистецтво. Бо нам нав’язують чуже. Ми звикаємо до нього й сприймаємо як норму. Але, як казав Шевченко: чужому навчаєтесь, та свого не цураєтесь!.. Ми маємо берегти своє. Щоб зберегтися як етнос.
Яскраві альтанки для дітей
Трохи далі на подвір’ї садочка — три розмальовані альтанки, четверта - на території амбулаторії, що поруч. Веселі, барвисті, з орнаментами, квітами, вазонами — усе в стилі Поділля, але адаптоване для дитячого простору. Їх створили дві художниці — Марія Моторна та Марія Черниш.
Художниці Марія Моторна та Марія Черниш
Марія Черниш щойно допомагала Миколі Крижанівському завершити його композицію з конем. А тепер — разом із Марією Моторною — показує нам, що вийшло з альтанками.
— Хотілося зробити щось таке, щоб дитина, просто граючись, відчувала радість, — каже Марія Моторна. — Малювали не тільки орнамент, а й образи — щоби простір був живим.
Коли мистецтво — як духовна зброя
На фасаді садочка Микола Крижанівський завершує свою композицію — орнамент із конем. У руках пензель, на обличчі — зосередженість, але охоче погоджується на розмову. Скульптор, художник, краєзнавець. Саме він — ініціатор симпозіуму «Мальована хата».
— Усе почалося у 2011-му. Ми з другом розмалювали одну хату в моєму рідному селі Сліди Могилів-Подільського району. Люди підходили, питали, що це таке, захоплювалися. Так і вирішили продовжити. А вже в 2012-му провели перший міжнародний симпозіум — приїхали художники з Польщі, Румунії, Молдови й наші. Тоді за 12 днів розмалювали понад 30 хат. І нас дуже підтримує з того часу Вінницький обласний центр народного творчості, Тетяна Цвігун. І по суті, зараз завдяки цьому ми маємо продовження. Це вже десь 13-й чи 14-й симпозіум.
Микола Крижанівський, скульптор, художник, краєзнавець
Відтоді щороку мистецька команда виїздить у різні села Вінниччини. Цьогоріч зупинились в Іванівцях, хоч планувалося в с. Матейків, але через розкинутість локацій довелося перенести все. А тут компактно, мальовничо й, що головне, щиро прийняли громада і мешканці.
— У нас уже склалася постійна команда — талановиті малярі. Є заслужені, є просто закохані у справу. Але всі працюють із любов’ю. І кожного разу ми хочемо нагадати українцям: ми — народ, що живе в красі.
Микола Крижанівський згадує, як українці здавна оточували себе прекрасним — не лише в мистецтві, а й у побуті:
— Їли з розмальованих мисок, втиралися вишитими рушниками, одягали вишитий одяг. І ми хочемо це повернути. Бо зараз, у час війни, особливо потрібно зміцнювати не лише армію, а й дух. Мистецтво має стріляти. Мистецтво має допомагати воїнам — тримати ту внутрішню лінію оборони. Українці — не войовничий народ. Але ми сильні духом, ми унікальні. І ми не переможні, тому що нас тримає наша культура, наша історія, наша спадщина. Усе це — фронт. І бойовий, і мистецький. І ми на ньому теж робимо свою частину.
«Жінка у вікні» і мистецтво після війни
Перед тим як залишити село, ми зупиняємось біля хати навпроти зупинки. Це — одна з локацій симпозіуму. Глиняна хата з білими стінами отримала свій орнамент. Тут створено композицію «Жінка у вікні» — авторська робота Руслани Цимбалюк, учениці художнього відділення з Муровано-Куриловецької школи мистецтв.
Це перший її симпозіум — і одразу відповідальний об’єкт. Руслана приїхала разом зі своєю наставницею Оленою Косінською — досвідченою художницею, членкинею Національної спілки художників України. Пані Олена не лише викладає дітям традиційне малярство, а й працює з дуже особливим форматом — розписує деревʼяні ящики зі снарядів, перетворюючи сліди війни на мистецькі об’єкти.
Художниці разом розмалювали хату.
Олена Косінська вже бувала в Барі раніше — була учасницею всеукраїнської артрезиденції «Три площини Барської кераміки», яка проходила у місті Бар. Тоді вона створила картину з чотирьох частин.
«Хочеться, щоб це запам’яталося»
П’ять днів роботи, сім локацій і вісім художників. Усе це — про Іванівці, які стали частиною мистецької мапи Вінниччини. Розписані школа, садочок, зупинка й хати — тепер не просто прикраса, а частина місцевої історії.
Приймали митців та годували за рахунок місцевого бюджету, а фарби (резинові, що довго тримаються і не вигорають) та все для роботи закупив Вінницький обласний центр народної творчості.
— Прекрасне село, прекрасні люди. Хочеться зробити щось, що залишиться в памʼяті. Щоб люди побачили: в Україні є не лише біль і темрява, а ще й краса, добро, тепло, — говорить Микола Крижанівський.
