Сергій Дусь - тренер Барської ДЮСШ, але це не єдине його місце роботи. Крім того, він - голова Вінницької обласної федерації баскетболу, суддя змагань з баскетболу різних рівнів та ще й працює у Вінницькому національному медичному університеті на кафедрі фізичного виховання та ЛФК, де є тренером жіночої та чоловічої студентських команд. А почалося все з відвідування спортшколи у м. Остріг, що на Рівненщині.
Тоді малого Сергія мама хотіла віддати на якийсь командний вид спорту. А оскільки полюбляла футбол, то і записала сина на тренування. Але хоч у дворі Сергій і часто ганяв з хлопцями у футбола, у спортшколі з цим видом спортом не склалося: “Отримав кілька разів по ногах і вирішив, що то не моє”. Так він змінив напрям і пішов на баскетбол. Тут хлопчику сподобалося набагато більше, та й виявилося, що у нього до цього є чималий хист.
“Я на тренування йшов за годину до початку і ще сидів опісля, дивився як тренуються старші. Іноді навіть засиджувався в спортшколі допізна”, - пригадує тренер.
Сергій старанно займався, грав у команді місцевої ДЮСШ, в юнацькій команді вищої ліги, був першим номером. Коли ж підійшов час випускатися зі школи, став вибір: грати далі або ж вступати до університету. На сімейній нараді вирішили, що треба здобувати вищу освіту.
Як Сергій Дусь став тренером та частково - барчанином
Так Сергій став студентом Вінницького педагогічного університету та отримав диплом «Педагогіка і методика середньої освіти. Фізична культура». В університеті Сергій продовжив грати баскетбол, був капітаном команди, їздив на різні змагання.
Будучи студентом, познайомився з дівчиною, яка навчалася на іншому факультеті і була родом з тодішнього Барського району. Після завершення у 2003 році навчання пара одружилася і переїхала жити в Бар.
В Барі Сергій пішов на роботу в місцеву спортшколу тренером баскетболу. Його перший набір - дівчатка 1994-1995 р.н.. Це були діти 2-3 класу. Про цю команду Сергій Дусь досі згадує з теплом та гордістю:
“Куди ми тільки не їздити і де не грали… Ми були другі в Україні в дитячій юнацькій баскетбольній лізі, і програли лише Київському спортивому інтернату”.
Далі Сергій суміщав роботу у спортшколі і Барському педколеджі, а потім, у 2013 році, через сімейні обставини, звільнився з обох посад і переїхав у Вінницю.
З того часу Сергій Валерійович почав вести секцію з баскетболу, тренуючи жіночу і чоловічу команди, у Вінницькому національному медичному університеті на кафедрі фізичного виховання і лікувальної фізкультури. Зараз він старший викладач університету.
Повернення в м. Бар та до тренування дітей
Бар не відпускав Сергія ніколи, адже тут у нього живе донечка Софія, та й доводилося їздити на різні змагання. І ось після тривалого проживання у Вінниці, доля його знову повернула в Бар. Тут він знайшов своє кохання і вдруге одружився. Трьох донечок дружини Євгенії Сергій полюбив, як власних та подарував їм усю свою любов. Найменша Віоріка проявила бажання та схильність у баскетболі, тож Сергій повернувся у Барську ДЮСШ і оголосив набір своєї другої дитячої команди з баскетболу:
“Займатися почали з 1 жовтня 2022 року. Дітей на перше тренування прийшло більше 30, зараз - близько 40, хоч я ще навіть досі не усі школи обійшов. Але це дуже добре, адже треба брати максимально, бо з часом дітки, яким не підходить цей вид спорту - йдуть і залишаються ті, хто дійсно хоче займатися. Тому ми продовжуємо приймати дітей 2014-2015 р.н.”.
А почалося все з повномасштабної війни. Тоді в Барську ДЮСШ приїхав заслужений тренер України Віталій Лебединцев і жив тут з дружиною:
“Він іноді бачив, що я приходив на майданчик з донькою позакидати м’яча. Ми з ним давно знайомі і якось він каже: “Якщо можеш, приводь її до мене, я з нею позаймаюся”. І три місяці він з Віорікою безкоштовно індивідуально займався. Так він відволікався від війни. Коли вони виїжджали, в нас був прощальний вечір в ресторані, він сказав, що бачить у моєї доні потенціал, тож треба займатися далі. Тож я оголосив набір і зараз маю близько сорока непосидючих маленьких потенційних баскетболісток, з якими тричі на тиждень проводжу тренування і намагаюся поділитися з ними всім своїм досвідом.
Крім того, я досі зідзванююся з Віталієм, раджуся щодо різних моментів, запрошую на тренування й інших професійних тренерів та баскетболістів України. Нещодавно до нас приїжджала чоловіча баскетбольна команда “Будівельник”, що грає у суперлізі, до того - тренування провела баскетболістка жіночої суперліги Тетяна Юркевічус. У червні був триденний баскетбольний кемп, який проводив Валерій Жартун, заслужений тренер України з баскетболу.
Потроху ми стаємо великою баскетбольною родиною, де намагаємося вирішуємо разом усі труднощі та проводити не лише тренування, але й дозвілля. Адже дівчатка мають стати справжньою командою, підтримкою одна одній, їздити на тренування та проводити чимало часу разом”.
Суддійство у проміжках між тренуваннями
Як ми вже писали, крім тренувань вінницьких студентів та барських дітей, Сергій Дусь займається ще й суддівством. Розпочалося це ще з третього курсу університету. Тоді студенту Сергію запропонували спробувати себе в цьому напрямку і він погодився:
“Спершу були теоретичні навчання, потім практика - судив чемпіонати міста серед молоді та дітей, далі - області і так далі…”
Зараз він обслуговує матчі вищої ліги чоловіків, суперліги жінок, першої ліги чоловіків, вищої ліги жінок, дитячі змагання України різних рівнів.
“Завдяки суддівству я об'їздив практично всю Україну. Був у Луганську, Донецьку, Сімферополі…. Практично в усіх обласних центрах і в багатьох малих містах. Не був лише в Харкові. Хочу поїхати туди, хоча б просто пройтися містом і поставити для себе "галочку", що і тут побував”.
Суддівство займає не менше часу, ніж тренування. Крім того, щороку суддя має підтвердити свою спроможність працювати. Сезон розпочинається щороку з 1 жовтня і судді мають здати своєрідний тест, куди входять теоретичні та практичні завдання. Тому треба бути завжди у формі, адже практичні завдання - це біг:
“Я вже підтвердив свою кваліфікацію і розпочав роботу. Але якщо б не здав - мав би місяць на перездачу, а після другої невдалої спроби можуть і не допустити до сезону”, - розповідає Сергій.
Федерація баскетболу Вінницької області
Її створили у 2018 р., а головою обрали знову ж Сергія Дуся:
“Раніше одна людина очолювала і Вінницьку міську, і обласну федерацію, тож всі змагання проводилися в Вінниці. Постало питання чому б не почати проводити і в містах. В області є 10 спортивних шкіл, де є спеціалізація баскетбол, треба щоб вони розвивалися, набирали дітей, брали участь в змаганнях.
Федерація займається організацією турнірів, чемпіонатів, популяризацією баскетболу, відкриттям секцій з баскетболу, де є база та бажання громади”.
Баскетбол - це дисципліна
На тренуваннях Сергій Дусь насамперед вчить своїх вихованців пунктуальності, дисципліни та поваги один до одного та до дорослих:
“Для мене баскетбол - це дисципліна. Я завжди намагаюся приходити вчасно, не люблю коли люди запізнюються. Для мене найважливіші риси це - взаємоповага та людяність, цього вчу своїх вихованців. Хочу, щоб вони були порядними і достойними громадянами України.
Баскетбол - командний вид спорту, тому тут дружба та взаєморозуміння та взаємодопомога на першому місці”, - запевняє тренер.
Що потрібно, щоб стати баскетболістом
Тренер запевняє, що зараз фізіологічні дані (високий зріст) не є головним показником у баскетболі. Основне - бажання займатися:
“Потрібно просто прийти і подивитися що це за вид спорту. Коли до мене приводять нових дітей або приходять студенти, перш ніж взяти м'яч в руки, я прошу сісти і подивитися на тренування, а потім вже спробувати. Звісно, не всі будуть баскетболістами, але якщо є можливість, треба брати дітей і прищеплювати любов до спорту. До будь-якого. Якщо не сподобається баскетбол, вести на футбол, бокс, волейбол чи інший вид, але займатися спортом.
Раніше дивилися на зріст, як пріоритетний показник занять баскетболом. Але зараз баскетбол інший. Він сучасний і швидкий. Низькі можуть перемагати високих. Головне бачити інших гравців на полі, володіти технікою, кидком, спілкуватися з іншими гравцями. Все починається з цього”.
Зі скількох років краще починати займатися баскетболом
Федерація України з баскетболу офіційно вказала, що можна набирати групи з 6 років:
“Перший рік ми граємося, щоб дітей зацікавити і залучати до цього виду спорту. Далі починаються потрохи вже навчання техніці, перші ігри і т.д.”, - відповідає тренер.
На питання чи є якісь вікові обмеження щодо того коли розпочинати грати, Сергій Дусь відповів, що вік не важливий, головне - бажання і готовність працювати.
Робота з дітьми
Сергій Дусь працює з досить різновіковими спортсменами: дівчатками 8-9 років та студентами, але запевняє, що зараз це не викликає вже для нього труднощі. Але до кожної вихованки намагається знайти підхід:
“Було важко, коли я вперше набирав групу. Тоді, після університету, я спершу не уявляв як це має бути. Тому ходив на заняття до інших тренерів спортшколи і дивився як вони працюють з дітьми. Перші роки були важкими. Дітей багато, вони всі хочуть побігати, погратися, половину не чують, що я їм кажу. Я виходив з тренувань захриплий і вимотаний морально вщент. Зараз вже звісно є досвід і набагато легше, хоча голос іноді ще прихрипає.
Для занять баскетболом ще дуже важлива батьківська підтримка. Бажання дітей дуже мінливі: сьогодні хочу ходити, завтра - не хочу, а післязавтра - знову хочу. І так циклічно. Але тут пропуски дуже не бажані, це як школа: пропустив - відстав по програмі, по підготовці. Тому іноді батькам треба навіть примушувати йти”.
Взаємодія з батьками - ще одна важлива роль тренера, переконує Сергій:
“Коли моя перша команда вперше на офіційному рівні програла, це такі були сльози… Вони не приходили на тренування. Але ми разом з батьками допомогти дітям пережити це. А як батьки їх підтримували під час виступів! Зал гримів! Дудки, свистки, шарфи, футболки вболівальників… Це було дуже круто!”
Чого очікує тренер від своїх вихованців
“Перш за все хочу, щоб вони ставали гідними людьми, достойними громадянами України, а потім вже все інше. Звісно, сподіваюся що хтось з них потрапить в Збірну Україну, на міжнародні змагання і т.д”, - каже тренер.
Чи є лайфхаки, як забивати м’яч в кільце?
“Наголошую всім, що треба забивати в білий квадратик на щиті. Але тут ще й важливо - постійно тренуватися і виробляти техніку. Для цього я не вимагаю займатися вдома, головне - приходити на тренування. З часом людина навчається прораховувати траєкторію м’яча”.
Що для Сергія Дуся головне у житті
“Сім’я. Не було б сім’ї, не було б баскетболу”.
