У Просторі «Перевесло» відбувся пам’ятний захід «Сторінки пам’яті: герої нашої громади», організований місцевою громадською організацією «Крила Героїв», яка об’єднує родини загиблих українських військовослужбовців та підтримує сім’ї полеглих захисників України.
На заході презентували книгу «Пам’ять в обличчях», присвячену воїнам, які стали на захист України з перших днів повномасштабного вторгнення. На її сторінках - світлини та історії Героїв, серед яких і наші земляки з Барської громади: Олександр Ляхнович, Володимир Кичак, Богдан Мончук, Микола Волошин, Владислав Сапаров, Андрій Орлик, Вадим Чижевський, Богдан Корпоченко.
Організатори наголошують: ця книга - лише перший крок. Попереду - нові сторінки, на яких будуть закарбовані імена інших Захисників громади.
На захід були запрошені родини загиблих військовослужбовців, представники влади та Барського гуманітарно-педагогічного коледжу.
Згадували життєвий шлях воїнів, ділилися спогадами та словами вдячності. Захід став не лише презентацією книги, а й простором живої пам’яті - через розповіді, світлини та особисті історії.
Історичний контекст і розмова про боротьбу за незалежність
Захід відбувся за участі викладачів Барського гуманітарно-педагогічного коледжу імені Михайла Грушевського.
Ведучою була викладачка Оксана Кондратюк. Історичну частину представила викладачка історії Ірина Харитонова, яка розповіла про ключові події української історії та пояснила, чому боротьба за незалежність повторюється в різні історичні періоди.
Ірина Харитонова наголосила, що історія має циклічний характер, а події повномасштабного вторгнення мають історичні паралелі. Вона підкреслила, що українці протягом століть зберігали прагнення до свободи та європейського розвитку, попри спроби підкорення й асиміляції.
Йшлося про трагічні сторінки минулого, зокрема знищення української інтелігенції, події у Биківнянському лісі 1930-х років, коли органи НКВД знищили близько 100 тисяч українців, а також Батуринську трагедію 1708 року, коли місто було зруйноване військами Московського царства після союзу гетьмана Івана Мазепи зі Швецією. Тоі вбили від 11 до 15 тисяч українців. І таких подій було чимало, що нагадують сучасну трагедію в Бучі та інші події повномасштабної війни.
«Ніяк не може народ, який сформувався на понад 800 років пізніше, бути нам “старшим братом”», - зазначила викладачка, наголошуючи на самобутності української історії та державності.
Виступи військових
Під час заходу виступив військовослужбовець Олег Ковальов, який став на захист України з 2014 року. Він подякував родинам загиблих за виховання синів та наголосив, що їхній подвиг не має бути забутим.
Також слово взяв захисник Микола Яворський. Він висловив підтримку родинам Героїв і запропонував допомогу - зазначив, що він та його побратими готові відгукнутися, якщо сім’ям буде потрібна підтримка чи допомога у побутових справах.
Презентація книги та спогади про захисників
Під час презентації книги розповіли біографії кожного з восьми захисників із Барської громади, чиї історії увійшли до видання. На екрані змінювалися світлини й відео, які родини змогли зберегти - кадри мирного життя, усмішки, моменти, що тепер стали безцінними.
Лунали слова матерів. Жінок, які вже два-три роки живуть із болем, що не стихає. Більшість із їхніх синів загинули зовсім молодими - тільки ставали на ноги, будували плани, ще не встигли створити сім’ї. У декого це була єдина дитина.
Тепер у цих матерів залишилися лише світлини, особисті речі та спогади. Вони щодня збирають себе по крупинках, щоб прожити наступний день. У багатьох не буде онуків, не буде продовження роду - лише пам’ять.
Їхні діти добровільно стали на захист України. І сьогодні матері живуть цією пам’яттю - тримаючись одне за одну, за спогади, за світлі обличчя на фотографіях.
Та навіть у цьому болі звучали слова про необхідність зберігати в собі світло. Зокрема мама одного з Героїв - Світлана Сапарова закликала не втрачати доброту до людей, говорити одне одному теплі слова і берегти людяність, попри втрати та випробування.
Після презентації родини загиблих Героїв разом із присутніми вирушили до фотостели пам’яті. Там запалили лампадки й запустили жовто-блакитний дим — як знак шани, любові та незгасної пам’яті про своїх синів та прочитали молитву.
Захисники, історії яких містить книга
Олександр Ляхнович (17.10.1997 — 9.03.2023)
Олександр народився у місті Бар. На початку повномасштабного вторгнення працював у Польщі, але одразу вирішив повернутися додому. Рідним сказав твердо: він має йти захищати Україну.
7 березня 2022 року став до лав ЗСУ. Пройшов навчання на Яворівському полігоні, який згодом зазнав ракетного удару. Після розподілу обрав шлях розвідника у складі 53-ї окремої механізованої бригади. Служив на найгарячіших напрямках - Вугледар, Бахмут, Авдіївка. За час служби здійснив близько 40 бойових виходів. Пережив контузії та поранення, однак після лікування знову повернувся на фронт.
2 січня 2023 року востаннє поїхав до побратимів. 8 березня зателефонував рідним, привітав жінок родини зі святом і сказав, що любить їх. Наступного дня, 9 березня 2023 року, Олександр загинув.
Детальніше про його життя і службу читайте тут:
https://barnews.city/articles/347531/pamyati-geroya-oleksandra-lyainovicha-
Володимир Кичак (25.06.1991 — 26.09.2023)
Володимир народився 25 червня 1991 року. Проживав на станції Бар, навчався у Войнашівській школі, потім - технікумі. Після навчання переїхав до Києва, працював на різних роботах. Був кмітливим, працьовитим і майстровитим. Останньою роботою щиро пишався - працював у міжнародній логістичній компанії DHL.
На початку повномасштабного вторгнення долучився до волонтерської ініціативи «Солом’янські котики». Навесні 2023 року був мобілізований. Після навчання у Великій Британії служив у 79-й окремій десантно-штурмовій Таврійській бригаді.
Загинув 26 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу села Новомихайлівка на Донеччині.
Детальніше про його життя та службу читайте тут:
🔗 https://barnews.city/articles/382776/pamyati-zahisnika-ta-geroya-volodimirakichaka-
Богдан Мончук (2001 — 02.09.2024)
Богдан народився у 2001 році в Барі. Навчався у школі №4, згодом здобув професію електрогазозварника у Барському професійно-будівельному ліцеї. З юності був активним, щирим і надійним - у родині опорою, для друзів відданим товаришем.
У 2020 році був призваний на строкову службу до лав ЗСУ. Після завершення служби працював, будував плани на майбутнє, мріяв про власний дім і сім’ю. У листопаді 2022 року одружився.
У 2023 році був мобілізований. Служив оператором розвідувального взводу розвідувальної роти у складі 151 ОРУБ. Мав звання старшого солдата, виконував бойові завдання на Харківському та Донецькому напрямках.
2 вересня 2024 року Богдан Мончук загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новосадове Краматорського району Донецької області.
Микола Волошин (21.08.1965 — 31.05.2024)
Микола Петрович Волошин народився у селі Затоки Барського району. Навчався у Войнашівській школі, здобув професію тракториста. Був життєрадісним, щирим і працьовитим. Разом із дружиною Людмилою виховали трьох дітей. У селі його знали як людину, яка завжди прийде на допомогу.
З початком повномасштабного вторгнення добровільно став до лав Збройних Сил України. Служив у частині А0415, згодом після навчання отримав спеціальність сапера та був переведений до військової частини А4007. Мав позивний «Волошка». Виконував обов’язки сапера інженерно-саперного підрозділу.
31 травня 2024 року Микола Волошин загинув під час виконання бойового завдання внаслідок штурмових дій противника поблизу населеного пункту Очеретине Покровського району Донецької області.
Детальніше про його життя та службу читайте тут:
https://barnews.city/articles/421786/pamyati-zahisnika-ta-geroya-mikoli-voloshini--
Владислав Сапаров (20.12.1999 — 26.03.2023)
Владислав Романович Сапаров народився у місті Чуднів, з дитинства проживав у Барі. Навчався у школі №3. Змалку був допитливим, багато читав, цікавився історією та правом. Ще підлітком мріяв про військову службу і захист справедливості.
Навчався у Буковинському ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою, згодом підписав контракт і у 2018 році розпочав службу. Брав участь в АТО/ООС, був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».
24 лютого 2022 року, перебуваючи на кордоні з Польщею, повернувся додому зі словами, що має захистити своїх двох матерів — рідну маму і Україну. Уже 25 лютого був у військкоматі. Служив старшим оператором протитанкового відділення у складі 120-ї бригади.
26 березня 2023 року Владислав Сапаров загинув на бойовому посту, виконуючи військовий обов’язок.
Детальніше про його життя та службу читайте тут:
https://barnews.city/articles/350747/pamyati-geroya-vladislavsaparov-.
Андрій Орлик (27.11.1993 — 14.02.2024)
Андрій Володимирович Орлик народився у селі Зоряне Барської громади. Навчався у Луко-Барській школі, згодом здобув професії слюсаря-електромонтажника та електрозварювальника. Був працьовитим, щирим і майстровитим - умів працювати з технікою, захоплювався футболом, цінував родину.
З початком повномасштабної війни, не маючи попереднього військового досвіду, став до лав ЗСУ. Пройшов навчання в Україні та Великій Британії. Служив стрільцем-снайпером у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Мав позивний «Рембо». Брав участь у боях на Донеччині, отримував поранення, але після лікування повертався в стрій.
14 лютого 2024 року Андрій Орлик загинув у бою за село Новомихайлівка Покровського району Донецької області.
Детальніше про його життя та службу читайте тут:
https://barnews.city/articles/405349/pamyati-voina-muzhnogo-zahisnika-ta-geroya-andriya-orlika-z-s--luka-barska--
Вадим Чижевський (02.03.1974 — 02.10.2024)
Вадим народився 2 березня 1974 року. Навчався у Войнашівській школі, здобув освіту в Чернятинському технікумі та Кам’янець-Подільському аграрному університеті. Працював у колгоспі, лісником у Підлісному Ялтушкові, згодом - на Барському консервному заводі. Разом із дружиною Людмилою виховали двох синів.
У 2014–2015 роках добровольцем брав участь у бойових діях на Сході України. З початком повномасштабного вторгнення знову став до лав ЗСУ. Служив на передовій, зокрема на Курському напрямку. Попри проблеми зі здоров’ям залишався в строю.
2 жовтня 2024 року Вадим Чижевський загинув внаслідок дронової атаки під час виконання бойового завдання. За життя був відзначений нагородами, а посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Детальніше про його життя та службу читайте тут:
https://barnews.city/articles/437850/pamyati-zahisnika-ta-geroya-vadima-chizhevskogo---
Богдан Корпоченко (04.07.1996 — 14.08.2024)
Богдан народився 4 липня 1996 року в Барі. Навчався у школі №2, згодом здобув освіту економіста у Вінниці. Пройшов строкову службу в Калинівці. Був спокійним, доброзичливим і щирим. Рідні згадують його як людину великого серця, яка не тримала зла і завжди підтримувала близьких.
Після роботи за кордоном повернувся в Україну з початком повномасштабного вторгнення та разом із братом став до лав ЗСУ. Пройшов навчання на Миколаївщині. Служив старшим матросом, дешифрувальником розвідувального матеріалу з БПЛА у складі розвідувальної роти. Мав позивний «Джо». Побратими згадують його як відповідального і надійного воїна.
14 серпня 2024 року Богдан Корпоченко загинув на Херсонщині під час виконання бойового завдання.
Детальніше про його життя та службу читайте тут:
https://barnews.city/articles/431948/pamyati-muzhnogo-zahisnika-ta-geroya-bogdana-korpochenka-z-m-bar--
З книгою можна ознайомитися в Барській бібліотеці.
Вічна пам'ять та слава Героям!
